TextBook Це для того, щоб через два дні у «справах «Гарту» лежали панчохи, в шухляді, де рукописи «До розгляду», — мішечок з недоїденим рахатлокумом.
Ох, і не любив же Василь Блакитний нічого прилизаного!
А інтересно, між іншим. Коли було дивишся на той його розгардіяш — думаєш: та ніхто в світі ніякого толку не добере на отому столі, де ніби буря оце зараз прошуміла…
А було так: напишеш щонебудь, даєш Блакитному, він подивиться і скаже:
— Хай буде в мене^
Потім за рік чи й більше знадобиться тобі твій рукопис, спитаєш його.
— Подивлюсь, — каже. І принесе.
Я не знаю, чи впорядковано вже архів Блакитного, — там, на мій погляд, напевно, є чимало цікавого, бо любив він збирати все, що мало будьякий інтерес, чи громадський, чи літературний.
І все це робилося під машкарою такої ніби байдужості.
Я не вмію згадувати взагалі, а про Блакитного мені згадувати, крім того невміння, ще й боляче.
На життьовій путі кожного смертельника зустрічаються люди, що ніякі стонадцять смертей не зітруть їх з твоєї пам'яті, не вирвуть з твого серця.
В моєму житті був Василь Блакитний.
Він стоїть у моїй свідомості як дороговказ на грані двох різних для мене світів.
Поділив Василь Блакитний моє життя на дві половини:
«До Блакитного»
і
«Після Блакитного».
Що я можу про нього згадати?
Те, що я з ним грав у доміно?
Те, що ми з ним мало не щодня сміялись у його кабінеті навіть тоді, коли він був уже хворий, а я ще був здоровий?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 2. Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1933» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935“ на сторінці 278. Приємного читання.