TextBook 18 вересня минулого року я зробив одну з незчисленних своїх помилок.
Велику я зробив помилку.
Я в фейлетоні «Культуртяпство» намагався був захистити від безглуздого руйнування Березівським райвиконкомом і Болотницькою сільрадою (Роменщина) будинок славетної нашої артистки, корифея українського театру Ганни Петрівни Затиркевич-Карпинської…
Так оцим самим я, вищепідписаний, зрікаюсь своєї думки про те, що будинок Г. П. Затиркевич-Карпинської, яка сорок з гаком літ свого, життя віддала українській культурі, має справді вагу культурно-історичну (що, між іншим, визнав і Наркомос) і що за заповітом славної небіжчиці там має бути притулок для українських акторів.
Зрікаюсь я тої думки ось із яких причин.
Перше. З моєю думкою аж ніяк не погоджуються Березівський РВК і Болотницька сільрада, що, дай бог їм здоров'я, і досі руйнують садибу Ганни Петрівни, вирубуючи там садок.
Друге. Справу заснування в будинку Г. П. Затиркевич-Карпинської притулку для українських акторів голова РВК держить під сукном уже чотири місяці.
Скажіть на милость, як же я можу не зрікатись своїх слів, коли після них отакео робиться?!
Коли після виступу в газеті терпить не тільки садиба, Не тільки речі мертві, а й живі люди?!
Зрікаюсь!
Я пропоную ось що: зруйнувати садибу корифея українського театру Г. П. ЗатиркевичКарпинської і натомість збудувати пам'ятника голові Берегівського РВК, голові Болотницької сільради й другому прихильникові його лінії, сільському «активістові» Й. Лободі, що на зборах назвав Затиркевич Карпинську «гнилим».
На пам'ятникові останньому можна написати:
«Живіть, люди добрі, так, як я жив. Був активістом, був у земкомісії й набрав собі 10 десятин кращої землі, а податок плачу тільки за сім десятин!»
Коли це буде зроблено, тоді можна, поклавши руку на серце, крикнути:
«Хай живе культурна революція!»
«Хай живе Роменський окрвиконком!»
СПІВЕЦЬ ПЕЧАЛІ НАШОЇ
Цього самого «співця печалі нашої» можна щодня, мабуть, побачити й почути в пригородних наших поїздах.
Я його чув оце недавнечко (три дні тому) на перегоні між Змійовом і Харковом, по Донецькій залізниці.
Сильно жалібних пісень він співає перед пасажирами, щоб потім, скінчивши пісню, простягти руку й ще жалібніше промовити: «Обратіть, гражданє, уніманіє на моє бедствінне положеніє».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 2. Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1933» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935“ на сторінці 272. Приємного читання.