Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

«ЧЕРВОНИЙ МАК»

Коли тепер хтонебудь підійде до мене й скаже, як це частенько буває:

— А знаєте, опера ваша не дуже… Нема, знаєте, у вашій опері такого, що могло б викликати хоч якенебудь таке… ну, як вам сказать?.. Ну, взагалі, опера ваша не той, не той…

Між іншим, ви помітили, що коли хтонебудь говорить так, як ото написано, про теперішні українські радянські театри, то обов'язково натискає на слово «ваші».

— «Театри ваші».

— «Опера ваша». Чому це так?

Так коли тепер хто-небудь підійде й почне отак мусолити про оперу, я йому скажу просто:

— Маком, товаришу!

А коли його фізіономія витягнеться від таких моїх «символічних» слів, я йому додам:

— І не тільки, товаришу, «Маком», а «Червоним Маком», товаришу! А взагалі: «Катитесь!»

І матиму, як на мій погляд, повне на це право, бо я бачив, бачу і ще раз бачитиму в нашій Харківській опері балет «Червоний Мак», в оформленні Анатоля Петрицького, у постановці М. Мойсеева і у виконанні балетної трупи нашої (такто: нашої!) Державної опери.

А через те й: «Катитесь!»

Я не маю ніякого наміру колупатися у власній «діалектиці» і в інших всіляких «світовідчуваннях», щоб вияснити питання, чи можна танками показувати революцію.

Я тільки одне скажу: мені значно приємніше бачити в балеті, як борються пригноблені за своє визволення, ніж те, як умирає якийнебудь принц тільки через те, що своєчасно не встиг надушити прекрасну «дівицюлебедицю».

Тут у мене, правду казавши, є розходження з тією мадамою, що сиділа ліворуч од мене й ахала:

— Хорошо! Дєйствительно хорошо! Только вот: мало поезії! Любві мало!

Я подивився на неї збоку й подумав: «На лиху тобі, думаю, годину ще тут тієї любові, коли тобі вже люби'ги нема чим?!» Нічого не зробиш: «У всякого свій смак».

Яка це все-таки прекрасна вистава «Червоний Мак»! Чого там тільки не понароблював Петрицький!? Де в його це все береться?!

Петрицький, мабуть, має не менш як чотирнадцятеро очей у своєму прекрасному лобі, бо двома очима не вловиш усіх тих фарб, що він кинув на сцену, усіх тих відтінків, одблисків, гри кольорів, що він ними залив, буквально залив усю виставу, наповнив ними і кін, і людей, і конструкції, і зал (сонячні зайчики по залу!).

А коли взяти на увагу технічні і всілякі інші можливості (вірніше: неможливості) сцени нашої опери, то доводиться тільки дивуватися, як можна було при такій економності матеріалів, та їх усебічно використати?!