TextBook Якби нам хоч трішечки циганської крові, може б, у нас тоді більше було Анатолів Петрицьких.
Тільки ж, будь ласка, щоб іменно — «трішечки», бо інакше почнемо фарбами менжувати.
Ми й так, слава тобі господи.
Дитячі роки прожив Анатоль Петрицький в колонії інвалідів біля м. Кобеляк, де його батько, як колишній залізничний службовець, доживав своє життя…
П'ятсот чоловік інвалідів, двісті чоловік божевільних…
Спасибі, що хоч не великий вплив вони на нього зробили…
А навкруги — Ворскла, а навкруги — луги та степи.
Спасибі, що це на нього великий вплив зробило…
Ви знаєте, ким за дитячих років мріяв бути Анатоль Петрицький?
Попом.
Факт. Так і каже він:
— В дитинстві я мріяв бути попом.
Таке, їйбогу, й замріється. І бачте ж: мріяв бути попом, а любив ліпити з глини різні штуковини та гвинтики різні загвинчувати.
Галактіон Григорович був людина освічена, вчився колись в університеті і виховував дітей сам. Він не пік черескою Анатоля за те, що той любив ліпити та машинки різні загвинчувати. От і вийшло, що дев'яти років Анатоль грамофона сам зробив…
Учитись почав Анатоль в пансіоні для залізничників у Києві.
Десяти років якось він потрапив у Соловцовський театр, на Гамлета.
Звідти вийшов з твердим переконанням:
— Актором буду!
День і ніч грав того Гамлета в себе в пансіоні, аж доки напам'ять його вивчив…
Значить, так мріялдсь: спочатку — попом, а потім — актором.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 2. Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1933» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935“ на сторінці 217. Приємного читання.