Розділ «ДУЖЕ ВАЖЛИВІ СПРАВИ І як їх ВИРІШИТИ»

Оце дивко…

А як бог прогнівився та посуху наслав?.. А тут якраз церква покололася… Не знали, до якої йти, бо невідомо було, в якої саме справленій бог залишився… От, брат, було!..

Викрутилась і тут Радянська влада… І викрутилась виключно через те, що влада вона узурпаторська, що народ її не визнавав, не визнас й не визнаватиме…

Оце — дивно…

А те, що вона тепер править, це не штука… Тепер і срібні гроші, і мануфактура, і «Ларьок»… Отоді було — ддда!

СОН КОБИЛИ ВОРОНОЇ

Вітер дув… Сніг ішов… Холодно було… І святий вечір був…

А ворона кобила, Стовбурова Іванова кобила, у хліві стояла, з холоду дрижала та, похнюпившись, тикала носом у ясла з житньою січкою…

Підводило вороній кобилі черево, свербіла шкура під правою пахвою, рясно вкритою засохлим кізяком, і колупало неприємно щось біля ріпиці…

Одступила Стовбурова Іпаноиа кобила трохи назад, почухала об одвірок ріпицю, гризонула себе за праву пахну, одірвала шматок кізяка, клацнула зубами й замислилася…

І пригадалась вороній Стовбуровій Івановій кобилі її молодість…

Як бігала вона сосунцем на зеленім' лузі, як, задравши хвоста, весело стригуном іржала, як крутила головою, першого хомута скинути намагаючись…

Багато дечого пригадалось Стовбуровій Івановій вороній кобилі…

І перший гарячий подих сірого в яблуках жеребця, і її перед ним тремтіння, і тихий його хропіт.

І засвітилися у вороної кобили очі, і прошепотіли радісно вуста її:

Только утро любви хорошо,

Хороши только перзыг робкие встрсчи.

Потім перше материнство… Ніжний, ніжний, з м'якенькою блискучою шерсткою жеребчик чорненький… Такий тендітний, з кучерявеньким хвостом, з пухкенькою гривкою…

І материка радість першої годівлі, коли лошачі маленькі вустонька ніжно за дійку тягнуть, і причкокують, і підштовхують, і легенько кусають… І радість така повна, така велика радість ллсться аж од самого серця, і наповнює черево, і переходить у дійку, і маленькими цівками у ніжні лошачі вустонька переливається…

І перший її хазяїн…