Розділ «ДУЖЕ ВАЖЛИВІ СПРАВИ І як їх ВИРІШИТИ»

Зайдуть бідні кури, а він баркою — трррах! Та тоді:

— За курми дивись, охмадитко ти делегатська! В клуні геть усі снопи побили… Засмаж он трьох, — то я з клуні накишкав!..

Або дитину в помийницю всадить та в крик:

— Доки ти по тих зборах шалатимешся? Діти он у помийницях плавають, а тобі все революція?! Ой Наталко, свербить у тебе волосся! Ой свербить!..

Та махнеш тільки рукою.

— Свербить, та не чухатимеш…

Важкі часи настали…

ПИШІТЬ… ПИШІТЬ…

Робкорів наших — залізничників — приструнили…

Бугая (є такий робкор — ядовитий) із бригадира перевели на звичайного вагонового провідника…

Куракова на грубника перевести хотіли, хоч він ізроду собі за маляра править…

Гарасименко був за провідника, а тепер його в грубах палити призначають…

Взагалі «піднатой» на хлопців, щоб знали, куди раки на зиму грітись залазять…

— Ну що, — питаю, — хлопці, писатимете тепер? Aral

— Писатимемо! їйбогу, писатимемо!

Иу хай іще Бугай і Гарасименко — молоді хлопці, а Кураков стара ж уже людина, і той:

— Писатиму! Хоч здохну, а писатиму!.. От завзятий народі

— Та киньте, — кажу, — хай йому лиха година з отою газетою! Лиха не оберетесь…

— Писатимемо! А що нам робити, коли ока треба?

— Що робити? Ех, любі ви мої… Не знаєте, що робити… Іде начальство, а ви га шапку та в пояс… Та йдіть іззаду й на бекешу начальникову дуйте: «Пір'ячко, вашшшшш… причепилося! Ффуфу! А я здув!»