Розділ «Вишневі усмішки сільські»

— А воно ж ото на тім світі даром не пройде. Як посадять на сковороду, та тою самою «богородицею» й підсмажуватимуть.

— А що поробите? Його ж, паперу того, не накупишся! Та що вже про мене казати? Я не з дуже праведних… Он дід Оверко і в петрівку, і в спасівку щороку говіє, а й той не втримався. «Діянія» докурює… Сяде на призьбі, розгорне: «І бисть внєзапу с нєбєсє шум, яко носіму диханію бурну й ісполні весь дом, ідєже бяху сєдяще».

Слова які!

А він витре сльозу:

— Прости мене, господи, грішногої ДРРРР!

Один тільки вже листочок зостався… А далі вже що робитимемо, так іне знаю. На все село одиноднісінький часослов у Панаса залишився… Ще його покійний дід в Олексіївці на ярмарку купили! Та й з того вже хтось титульну сторінку одідрав…

Так коли трапиться яка газетка, — дайте, спасибі вам!

…Дав! Дав із своєю «усмішкою». Не страждать же людині!

Отже, як бачите, на селі з «корисними» книжками скрутно. Нема!

Полоскочіть, будь ласка, правління «Село — книга». Село думає, що за два роки вже можна всі місця перечу хати.

Навіть ті, що ніколи не свербіли…

Тут у нас чутка є, що «Село — книга» чимало в Москві книжок закупила тих, що там не йдуть… У нас вони підуть…

Коли вони російською мовою друковані та ще з такими словами, як «аперцепція», «кон'югація», «девальвація», «пертурбація», «сигналізація» й «акація», то тут їх в одну мить розхапають…

Таких завтовшки «закрутять», як у зав. торгвідділом «Село — книги» права нога! Так чекаємо!

Скільки там їй, «Село — книзі» тій, часу «треба, щоб до села книжку довезти?

Два роки, бачимо, що мало. Ну, почекаємо ще два роки… А тоді самі писатимемо, самі й друкуватимемо. Івашко вже казав оце:

— Со воно за лиха така година: урока тобі завдадуть, а со, ти його з батькового картуза вцитимес? Тйбо, сам собі книзку напису!..

Отаке!

«ОХ І ЛІКУВАЛИ НАС…»

1921 рік… Бачите: он на колодках баба сидить у синенькій кохті, в полотняній спідниці, в теплому платку й у величезних «солдатських» черевиках?