Розділ «Книга третя геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини. Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак»

— Спасибі тобі (відгукнувся Панурґ), убоїще оксамитове. Ну, то я слухаю, друже мій.

— Замов собі (сказав брат Жан) персня у Ганса Каруеля, великого ювеліра царя Мелінда.

Ганс Каруель був чоловік учений, досвідчений, одукований, був чоловік почтивий, добрий, справедливий, великодушний, милосердний, до того ж щедрий даритель, філософ, але з веселунів, добрий товариш і балясник, яких мало; ходив з черевцем, похитуючи головою, і вдався трохи вайлуватий. Уже на схилку свого віку одружився з донькою бальї Конкордата, жінкою молодою, гарною, звабливою, гожою, зальотною, дуже грайливою з сусідами і служниками. Ось чому і кількох тижнів не минуло, як він став ревнивим, як тигр, і запідозрив її в походеньках на стороні. З метою запобігти цьому почав він її частувати казочками про страшні напасті, спричинені перелюбом; зчаста читав їй переказ про цнотливих жінок; розводився про сором'язливість; подарував їй книгу Похвала подружній вірності, останніми словами проклинаючи підступність заміжніх жінок перелюбниць; а ще підніс їй гарний ґердан, східними шафірами обсаджений. Попри все, вона не переставала загравати і пускати бісики сусідам, тільки збільшуючи цим його ревнощі.

Одної ночі, коли він лежав біля неї, мучений гризотами, йому приснилося, що він зустрівся з Дияволом і розповів тому про свою біду. Диявол його потішив і надів йому на підмізинець каблучку, кажучи: «Дарую тобі цю каблучку; поки перстень буде в тебе на пальці, твоя жінка не зійдеться з іншим без того, щоб ти не знав і не дав на це згоду». — «Красно дякую (сказав Ганс Каруель), пане Дияволе! Я радше Магомета зречуся, ніж дозволю зняти його з пальця». З цим Диявол і згинув. Ганс Каруель, сповнений радости, прокинувся і усвідомив, що він устромив пальця у теє як його? своєї жінки. Ага, я забув сказати, що жінка його, відчувши це, відсунула свій зад, ніби кажучи: «Ба ні, не це треба туди пхати»; і тоді Гансу Каруелю здалося, ніби в нього хочуть украсти його каблучку.

Ну що, чим це не надійний засіб? Беручи це за приклад, подбай, як ти мені віриш, про те, щоб каблучка твоєї жінки зоставалася постійно на пальці.

Тут завершилася їхня розмова і завершилася їхня виправа.

Розділ XXIX

Як Пантаґрюель скликав на раду богослова, лікаря, законника і філософа, аби вирвати Панурґа з халепи

Прийшовши до палацу, розповіли вони Пантагрюелю про свою виправу і показали йому вірш Коцького. Пантагрюель, прочитавши його й перечитавши, сказав:

— Ця відповідь мені так до подоби, як ні одна досі. І означає вона ось що: кожен з нас, женихаючись, має бути суддею власних замірів і радитися лише з самим собою. Я завше такої думки тримався і висловив її попервах, тільки-но про це зайшла мова. Одначе в душі, пригадується, ви кпили тоді з мене, і ось ваша самонадія і самолюбство і збили вас на манівці. Вчинімо інакше. Отож, усе, чим ми є і що маємо, зводиться до трьох речей: душі, плоті і нашого маєтку. І пильнувати за всім цим приставлено трьох категорій людей: до душі — теологів, до плоті — медиків, до маєтку — правників. Тим-то пропоную запросити на недільний обід теолога, медика і юриста. Гуртом ми й розглянемо ваш амбараш.

— Святим Піко свідчуся (озвався Панурґ), нічого путнього з цього не вийде, наперед знаю. Бачте, як у цьому світі погано влаштовано: пасти наші душі довіряємо попівству, хоть більшість із них єретики, тіло — ескулапам, хоть самі вони зневажають ліки і ніяких засобів не прописують, а наш статок — адвокатам, хоть судові заступники між собою не процесуються.

— Це міркування дворака (сказав Пантагрюель). Але перший ваш пункт я спростовую, бо головне, чи то пак — єдине і виняткове заняття добрих отців у тім і полягає, аби вчинками, словами і писаннями скоренити заблуди та єресі (навряд щоб при цьому самі вони з'єретичилися) і глибоко вщепити в людське серце живу і щиру віру католицьку.

Другий пункт я конфірмую, бо добрі лікарі більше вдаються, як ходить про власне здоров'я, до профілактичних та запобіжних заходів і тому терапії і фармакології не потребують.

Третій пункт теж мене влаштовує, бо добрі адвокати з шкури пнуться, боронячи і відстоюючи чужі права, і в них не залишається ні часу, ні дозвілля про свої права дбати.

А проте наступної неділі ми закликаємо від попів отця Гіппотадея, від медиків — магістра Рондибіліса[294], а від правників — нашого друга Брідуа.[295]

Окрім того, я гадаю, що нам слід дотримуватися питагорійської тетради, а тому четвертим співбесідником пропоную запросити нашого покірника, філософа Труйоґана[296], бо такий іменитий філософ, як Труйоґан, розлущує дуже просто всі каверзні питання. Карпалиме, подбайте, щоб зібрати у неділю всіх чотирьох за обіднім столом.

— По-моєму (сказав Епістемон), ви обрали найкращих у нашій батьківщині людей. Одне, що кожен із них у своїй царині дока (це безперечно), а друге, що Рондибіліс нині жонатий, а до того не був, Гіппотадей ніколи не був жонатий, ні давніше, ні тепер, Брідуа колись був жонатий, а тепер ні, а Труйоґан завжди був жонатий: і давніше, і тепер. Від одного обов'язку я Карпалима звільняю: як ви не проти, я сам беруся закликати Брідуа, це мій давній знайомий, і мені цікаво знати про успіхи і кар'єру його великорозумного й ученого сина, який слухає в Тулузі лекції вельми ученого і шанованого Буасоне.

— Чиніть (сказав Пантагрюель) на ваш розсуд. І з'ясуйте, чи не зможу я чимось прислужитися його синові і премудрому панові Буасоне, якого я люблю і шаную як найкваліфікованішого у своїй царині науковця. Для них я, кров з носа, а все, що можу, зроблю.

Розділ XXX

Як богослов Гіппотадей давав Панурґові поради щодо женихання