Розділ «Книга третя геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини. Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак»

Розділ XXXIV

Як жінки зазвичай тягнуться до всього заказаного

— Спрежду (сказав Карпалим), коли я броїв ув Орлеані, найдієвішою риторикою і найпереконливішим доказом, які я припас для дамуль, аби заманити їх у любовні сіті і злюбитися з ними, було відкрити їм очі на те, що їхні мужі страшенні ревнивці. Вигадав це не я. Про це написано у книгах, це підтверджує щоденний досвід, свідчать усілякі максими, приклади, закони. А вже як засяде їм у голові така думка, вони зроблять усе, щоб наставити чоловікам роги (небом не присягаю, але повірте й так), навіть якби їм довелося для цього ступити у слід Семираміді, Пасифії, Егесті, мешканкам острова Мандеса у Єгипті, яких освятили Геродот і Страбон, та іншим подібним левреткам.

— Справді (сказав Понократ). Я чув, що одного разу до папи Івана XXII, прибулого до абатства Коньофон, звернулися абатиса і старші сестри, прохаючи дозволу сповідатися одна одній; вони стверджували, що жінки, у черниці пострижені, мають прогріхи, але їм соромно признаватися в них сповідникам-чоловікам, а одна одній вони, мовляв, під тайною сповіді каятимуться вільніше і простіше.

«Я залюбки (відповів папа) дозволив би вам, аби не одна незручність. Треба дотримуватися тайни сповіді, а ви, жінки, берегти її не вмієте». — «Ба, вміємо (відказали вони). Ще краще за чоловіків».

Того ж дня понтифік довірив їм на зберігання шкатулу, посадивши туди коноплянку, і попросив сховати її в надійній криївці; якщо вони збережуть секрет, то він обіцяє, даючи папське слово, їхню просьбу виконати; проте відкривати її ні в якому разі не вільно, під страхом анафеми і вилучення з церкви. Не встиг він вимовити своєї заборони, як сестричкам уже страшенно закортіло подивитися, що ж там усередині, вони тільки й ждали, щоб папа швидше пішов, аби кинутися до шкатулки. Благословивши їх, Святійший Отець рушив до себе. Ще й на три кроки не відійшов він від абатства, як добрі жіночки гуртом шатнулися відкривати заказану шкатулку і розглядати, що ж там таке. Назавтра папа знов одвідав їх, з наміром (як вони сподівалися) дати їм папську грамоту. Але той зажадав спершу принести йому шкатулу. Шкатулу принесено, але пташки там не було. Тоді папа сказав, що черницям буде важко зберігати тайну сповіді, з огляду на те, що вони так недовго зберігали тайну довіреної їм шкатули.

— Пане магістре! Рад вас бачити! Слухав я вас з великою втіхою і вдячний за все Богові. Ми з вами не бачилися відтоді, як ми з нашими давніми друзями, Антуаном Сапортою, Ґі Буґ є, Бальтазаром Нуає, Толе, Жаном Кантеном, Франсуа Робіне, Жаном Пердріє і Франсуа Рабле, грали у Монпельє Мораліте про того, хто німкеню узяв.

— Я бачив його (сказав Епістемон). Люблячий муж хотів, щоб жінка заговорила. Вона і справді заговорила завдяки умінню лікаря й хірурга, які підтяли їй під'язичну зв'язку. Але, відзискавши дар мови, вона заходилася так язиком калатати, що чоловік знову побіг до лікаря просити засобу, аби її зацитькати. Лікар відповів, що до його послуг є чимало засобів, аби змусити жінку заговорити, але нема жодного, щоб зацитькати її; єдиний, мовляв, засіб від безперервної жіночої балакні — це глухота мужева. Медики щось там почаклували, і цей сірома оглух. Жінка, побачивши, що йому позакладало і вона говорить на вітер, розсатаніла. Лікар зажадав гонорару, а муж сказав, що йому справді позакладало і він не чує, про що його просять. Тоді лікар нишком підсипав чоловікові якийсь порошок, і чоловік здурів. Здурілий муж і навісна жінка одностайно кинулися з кулаками на лікаря і хірурга і на болото побили їх. Зроду в житті я так не реготав, як над цією блазнею у дусі Патлена.

— Вернімось до наших баранів (сказав Панурґ). Ваші слова в перекладі з тарабарщини на францужчину означають, що я можу сміливо женитись, а про роги не думати. Ну, та це вилами по воді писано. Пане навчителю! Я дуже боюсь, що ви через наплив пацієнтів у мене на весіллі не погуляєте. Але я на вас не ображусь.

Кал та урина — медикам страва первинна;

Іншим солома воно, їм це добірне зерно.

— Ви цитуєте неправильно (сказав Рондибіліс), другий вірш читається так:

Нам-бо на груди зірки, вам — самі гімняки.

— Як жона моя занедужає…

— Я подивлюся (сказав Рондибіліс) її урину, звідаю пульсу і обмацаю підчерев'я і пупове кільце, як приписує Гіппократ, Афоризми, книга II, 35.

— Ні, ні (сказав Панурґ), це ні до чого. Се стосується тільки нас, законників, у нас передбачена рубрика De ventre inspiciendo[304]. Я б їй гарненьке промивання зробив.

Словом, ви не матимете промитої години. Ліпше я вам шкварок додому пришлю, і ви будете вічним нашим другом.

Тут Панурґ підступив до Рондибіліса і мовчки тицьнув йому в руку чотири нобілі з зображенням троянди.

Рондибіліс узяв монети без усякого сорому, а потім удав, ніби збентежений і обурений.

— Ге, ге, ге, пане, це ви даремно! — сказав він. — А втім, вельми вам вдячний. З людей поганих я нічого не беру, зате добрим ні в чому не відмовляю. Завше до ваших послуг.