Розділ «Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами, твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції»

Тут Панурґ узяв ноги на плечі й, тікаючи, крикнув:

— Пані! Стривайте, не хапайтеся звати, я сам збігаю по них!

Отак він пішов собі на виступці, піймавши облизня, і не дуже цим журився.

Назавтра він застав пані в церкві, куди вона прийшла на обідню. На вході він подав їй святої води й низесенько вклонився; відтак уклякнув біля неї і сказав:

— Пані! Я так закохався у вас, що перестав мочитися й ходити до вітру. Аби ви тільки знали, яке це жахіття. Якщо мені стане зле, хто буде винний?

– Ідіть (сказала вона), ідіть, мене це не обходить! Не заважайте мені молитися.

— Спершу (сказав він) доберіть риму до слова мамуля.

— Не хочу, — відповіла вона.

— Це дуже просто (сказав він), диви, яка в мене мамула. А тепер попросіть у Бога, аби він дав мені те, чого ваша висока душа прагне, і дайте, прошу, мені ці рожанці.

— Нате (сказала вона), тільки відчепіться.

Вона вже знімала свої цестринові вервечки з буйними золотими пацьорками, але Панурґ вихопив один зі своїх ножичків і махом зрізав їх, збираючись віднести до скупника краденого.

— Хочете ножичка? — спитав він.

— Ні, ні! — відповіла вона.

— Але ж ножик (сказав він), цілком до ваших послуг, з усіма своїми пристроями, з усіма своїми кишками і потрухами.

Проте пані захвилювалася за свої рожанці, тим паче, що в церкві почувалася без них, як без рук. «У цього мелуна, мабуть, чи не вітер у голові, — думала вона. — До того ж він ще й чужинець. Не бачити мені більше рожанців. А що скаже муж? Він на мене розсердиться. Я йому скажу, що в мене їх зрізав злодій у церкві, і він легко цьому повірить, побачивши на поясі обривок стрічки».

Після сніданку Панурґ подався до пані, засунувши до рукава велику калитку, повну фальшивих судових екю та жетонів. І почав з питання:

— Хто з нас двох більше кохає: ви мене чи я вас?

А вона у відповідь:

— Про себе можу сказати, що я на вас лихим духом не дихаю. За Божою заповіддю, я всіх людей люблю.

— А може (спитав він), ви в мене таки закохані?