Розділ «Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами, твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції»

— Я скільки вам торочила (сказала вона), щоб ви не зверталися до мене з такими речами. Якщо ви ще зі мною про це заговорите, я вам покажу, як вести зі мною нескромні розмови. Ідіть геть, але спершу верніть мені вервечки, а то муж іще кинеться, де вони.

— Як це, пані (сказав він), вернути вервечки? Я вам їх не верну, присяйбогу, не верну. А знаєте що, давайте мінька. Які вам більше подобаються? Золоті з емаллю у вигляді великих куль чи любовних тенет, а чи масивні, як виливанці? Може, вам хочеться з ебену, чи з буйних гіацинтів, з буйних добре шліхтованих гранатів із пацьорками щирого туркусу, або з чудових топазів упереміж із кульками чистої води шафірів, або з ладних рубінів-баласів із буйними перлинами у двадцять вісім каратів кожний?

Ні, ні, це все не те. Я можу дати вам чудові рожанці з чистого смарагду із пацьорками з сірого бурштину та з буйною перською перлиною завбільшки як помаранча у вигляді клямри. Коштують вони всього двадцять п'ять тисяч дукатів. Я хочу вам їх подарувати, грошей у мене доста.

Те все він говорив, дзвонячи жетонами, ніби то були екю.

— А то, може, хочете штуку оксамиту лілового, малинового, барви шарлату, штуку саєти вишитої чи багряної? Чи не треба вам ланцюжків, золотих виробів, головних пов'язок, перстеників? Досить вам тільки сказати. П'ятдесят тисяч дукатів — це для мене не сума.

На ті слова у пані покотилася слинка, та все ж вона сказала:

— Ні, дякую, від вас я нічого не хочу.

— Ну, а я (сказав він) від вас хочу, далебі. І вам це стане задурно, вас від цього не убуде. Рекомендую (він показав на свою довгу матню), це панята Соловей Юрливий, він проситься на постій.

Тут він спробував обняти її, але вона скрикнула, а втім, не дуже голосно.

Тоді Панурґ лукаво бликнув на неї і сказав:

— Чи ти ба, яка нечіпаха! Ну й дідько з вами! Відтепер про добро чи якусь шану від мене забудьте. От я влаштую вам собачу свайбу — це вже як Бог свят!

Із цим словом він, боячись духопеликів, цілком ним заслужених, дав ногам волю.

Розділ XXII

Як Панурґ зробив паризійській дамі фиґля, який аж ніяк її не скрасив

Щоб ви знали, на завтра припадало свято Тіла Господня, ради якого вся біла челядь любить чепуритися, і цього дня наша дама наділа прегарну сукню із малинової саєти та камзол з дуже дорогого білого оксамиту.

Напередодні Панурґ шукав, шукав і нарешті знайшов левретку в тічці, прив'язав її до свого паска, привів до хати і цілісінький день і ніч добре годував. Вранці він її убив, випустив із неї те, про що правлять грецькі геоманти, покраяв на дрібнесенькі кавалки і поніс це м'ясце, добре приховане, з собою; відтак подався туди, де мала пройти з процесією пані за звичаєм того свята; коли вона переступила поріг, Панурґ подав їй святої водички, ґречно віддав чолом, а трохи згодом, як вона помолилась, підсів до неї на лаву і вручив їй рондо у такій редакції:

РОНДО

Цього разу надіюсь я, синьйоро,

Що ви мене з самої перекори

З-перед очей не проженете знову,