Розділ «Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами, твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції»

— Ніхто (відповів Пантагрюель), окрім тих, хто сподоблений Божої ласки.

— А проте (сказав Панурґ) я не раз виступав проти їхнього кодла і всіх їх поклав на обидві лопатки і загнав на слизьке. Отож будьте певні, що завтра ваш панята англієць прилюдно обкакається.

Панурґ усеньку нічку пиячив із пахолками і гуляв із ними у примус і секундус і в цурки, а розплачувався защіпками від плюндрів. А як умовна пора наспіла, він подався зі своїм паном до вказаного місця, а там уже зібрались, можете мені повірити, всі паризійці, і старе, і мале.

Хоть цей бісів Пантагрюель (думали вони) заткнув за пояс усіх базік та жовторотих софістиків, та цього разу йому натруситься, адже цей англієць справжній чортяка з Вовера. Побачимо, хто кого.

Усі вже зібралися, Таумаст їх виглядав, і коли Пантагрюель із Панурґом упали до зали, всі бурсаки, спудеї, бакаляри і делегати заляпали в долоні, з дурної своєї завички. Аж це Пантагрюель покликнув товстим голосом, так ніби з двійчастої гармати пальнув:

— Тихше, сто чортів твоїй мамі, тихше! Їй-богу, падлюки, як мене роздрочать тут, я всім вам голови позриваю.

На ці слова присутні завмерли з жаху і більше й не кавкнули, буцім кожен проковтнув п'ятнадцять фунтів пір'я, і від цього гарикання їм так захотілося пити, що вони на півфута повисолоплювали свої язики, ніби Пантаґрюель сипнув їм соли до рота.

Тут озвався уже Панурґ, звертаючись до англійця:

— Мостивий пане! Ти прийшов сюди змагатися у змажці на запропоновані тобою питання чи вчитися і пізнати істину?

На що Таумаст відповів:

— Мостивий пане! Мене привело сюди високе бажання повчитися і пізнати те, в чому я цілий вік сумнився, бо досі жодна книга і жодна людина не могли розвіяти моєї зневіри. Змагатися в якійсь там змажці я не збираюся; заняття це недостойне, отож полишім його шельмам софістам, які шукають у диспутах не істини, а суперечносте і незгоди.

— Отож (сказав Панурґ), я, сумирний учень свого вихователя, пана Пантагрюеля, вдовольню й уконтентую тебе всім у всьому, а отже нема чого клопотати його самого. Хай він ліпше візьме на себе обов'язки голови і розсудить нас, а в разі, як тобі здасться, ніби я не впорався, сам удовольнить твою допитливість.

— Ну що ж (сказав Таумаст), добре придумано. Починай!

Гідне уваги, що в Панурґа наприкінці довгої матні красувалася китичка червоного, білого, зеленого і блакитного шовку, і туди він засунув ще й чималеньку помаранчу.

Розділ XIX

Як Панурґ заткнув за пояс англійця, що дискутував знаками

Отож, поки зібрання нашорошило в тиші вуха, англієць підніс високо одну руку, потім другу, склав пучки пальців курячим, як кажуть шінончі, куприком і вдарив нігтями їх чотири рази, потім розвів пальці й долонями дзвінко ляпнув одна об одну. Потім знову з'єднав руки, як і перше, двічі вдарив пальцями і чотири рази розводив їх; потім знову склав руки і підніс їх угору, ніби в ревнивій молитві Богові.

Панурґ зараз же підніс правицю, застромив її пучак у ніздрю з того самого боку, а інші чотири пальці стис і випростав уздовж крила носа; ліве око геть заплющив, а праве примружив, низько опустивши і брову, і повіку; потім високо підніс лівицю, міцно стис і випростав чотири пальці, а бецмана підняв, його рука утворила прямий кут із правою, на відстані півтора ліктя між ними. Після цього в цій самій поставі він опустив обидві руки на землю, а потів склав їх докупи, націлившись просто в носа англійцеві.

— Але якщо Меркурій… — озвався англієць.

Одначе Панурґ урвав його: