Розділ «Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами, твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції»

— Тоді (сказав він) позичте мені один деньє за відсоток.

— Ні, ні (сказав я). Я вам даю від щирого серця.

— Gratis vobis, Dominos[203], — сказав він.

Ми почали зі святого Гервасія, я придбав там індульгенції біля першої карнавки, бо задовольняюся з малого; потім прочитав свої молитви та молитви святій Бригітті; зате Панурґ купував індульгенції біля всіх карнавок і щоразу давав гроші прохачам.

Потім ми обійшли Нотр-Дам, Святого Івана, Святого Антонія та решту церков, де були ляди з індульгенціями. Сам я не придбав жодної, а він біля всіх карнавок цілував мощі і щоразу платив. Дорогою назад він завів мене до шинку Замок і показав мені чи то десять, чи то дванадцять своїх кишень: вони були напхані грішми. Я перехрестився і спитав:

— Як це ви за такий короткий час набрали стільки грошей?

Він мені відповів, що узяв із тарелей, де лежать індульгенції.

— Коли я клав на таріль перший деньє (мовив він), у мене це так спритно вийшло, що можна було подумати, ніби я поклав велику монету. Потім я одною рукою підхопив тузінь деньє, а може, і тузінь ліарів чи навіть дублонів, а другою цілих три чи чотири тузінів, і так у всіх церквах, куди ми заходили.

— Але ж ви (сказав я) прирікаєте себе, як змій, на прокляття. Ви злодій і святокрадець.

— По-вашому (сказав він), це так, а по-моєму ні. Бо ж продавці індульгенцій самі дають мені ці гроші, вони пропонують поцілувати мощі й кажуть: Centuplum accipies[204]. Це означає, що за один деньє я можу взяти сто, адже слово воздаешься тут слід розуміти так, як його тлумачать жиди, вживаючи замість наказового способу майбутній час. Можу вам навести приклад із закону: Diliges Dominum і dilige[205]. Тому коли індульгенщик мовить мені: Centuplum accipies, то цим він хоче сказати: Centuplum accipe[206], і в такому дусі тлумачать ці слова рабі Кимхи і рабі Абен Езра, усілякі там масорети і міркує ibi[207] Бартол. Та й потім сам папа Сікст дав мені ренту і півтори тисячі франків із церковних доходів за те, що я зцілив його від злоякісної пухлини, яка так його мучила, що він боявся зостатися кульгавим увесь свій вік Отож-бо я сам собі, своїми руками, і виплачую цю ренту з церковних доходів.

— Ох, мій друже (сказав він). Якби ви знали, як нагрів я руки на Хрестовому поході, ви б охнули з подиву! Я заробив на ньому понад шість тисяч флоринів.

— Де ж вони в бісового батька поділися? (спитав я). Адже у вас нема й півшага.

— Поділись туди, звідки й прийшли (сказав він); змінили хазяїна, та й квит. Принаймні три тисячі пішли на шлюби, але не молодих дівчат, у них і так женихів не відженешся, а ветхих беззубих бабів, бо я міркував так «Ці славні стариці замолоду дарма часу не гаяли, добре пограли своїми дулами, ставали всім батькам невісткою, поки вже самі кавалери не почали ними бридитися, то нехай же, сто чортів, перед смертю ще раз побрикаються». З цією метою я одній давав сто флоринів, другій сто двадцять, третій триста, залежно від того, наскільки вони були огидні, потворні й мерзенні, бо що страшніші й бридкіші були бабеги, то більше доводилося давати їм грошей, а то б і сам біс на них не зазіхнув. Потім я ішов до якогось дужого і дебелого носія й укладав шлюбну оборудку; але перш ніж показувати молоду, я показував йому екю і казав: «Куме, якщо ти зголосишся поюрзатися, то це все буде твоє». І відтоді бездольники шморгалися, як старі мули. Потім я ставив добре частування, найкращі вина і чим-більше прянощів, аби розпалити і розтроюдити бабів. Завдяки цьому вони працювали не згірш за інших, тільки найбільшим із них страшидлам і потворам закривали, за моїм наказом, обличчя мішком.

А крім того, я чимало протряс на суди.

— Які ще суди? (спитав я). Адже у вас ні кілка, ні дрючка.

— Друже мій (сказав він), з наусту диявола панночки городянки винайшли високі ковніри, такі глухі на грудях, що туди руки не просунеш, ззаду застібка, а спереду панцир, а це бідолашним коханцям, зітхальникам та споглядальникам прийшлося не до шмиґи. Одного чудового вівторка я подав позов на тих дівчат і в своїй супліці зазначив, як страшенно це вадить моїм інтересам, і попередив, що я на цій самій підставі пришию у своїх плюндрах матню ззаду, якщо суд не закличе їх до порядку. Словом, дівчата об'єднались, виставили свої аргументи і доручили вести справи своєму оборонцеві. Проте я не дав собі в кашу наплювати, і, зрештою, суд заборонив дівчатам носити високі ковніри, якщо вони не залишатимуть спереду невеличкого викоту.

А ще я мав дуже брудний і вельми несмачний процес із магістром Фіфі та його клевретами: я висунув вимогу, щоб вони не читали нишком ночами ні Бочки золота, ні Енциклопудії, хай, мовляв, читають серед білого дня в аудиторіях на вулиці Фуар, у присутності інших софістів; а суд стягнув із мене пеню за те, що я не формалізував своїх стосунків із возним.

Іншим разом я заявив на мулів голів, радців та інших осіб і зажадав, щоб радці пошили їм слинявчики, а то вони обслинили увесь двір при суді, куди їх ставлять гризти вудила, і через це пахолки судовиків не можуть розсідатися любісінько на брукованому дворі й грати у кості чи там у чортихавку, не боячись зіпсувати плюндри на колінах. Я цю справу виграв, але коштувала вона мені немало.

А потім прикиньте, у що мені влітають щоденні частування тих-таки пахолків.

— А навіщо ви це робите? — спитав я.