Розділ «Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами, твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції»

І він одягнув Панурґа за останньою модою; а що Панурґ захотів, аби матня його плюндрів була три фути завдовжки, але не кругла, а чотирикутна, то йому так і зробили, і Панурґ аж очі на себе вбирав. І сам Панурґ часто казав, що людство ще не здогадується про переваги і користь довгої матні, але незабаром до нього це дійде, бо всі пожиточні речі винаходять свого часу.

— Хай Бог береже того (казав він), кому довга матня врятувала життя! Хай Бог береже того, кому довга матня принесла одного дня сто шістдесят тисяч і дев'ять екю! Хай береже Бог того, хто завдяки своїй довгій матні врятував цілий город від голодної смерти! І, далебі, я таки напишу книгу Про вигоду довгої матні, щойно тільки випаде більше дозвілля.

І справді, він зладив гарну і велику книгу з ілюстраціями, проте вона так і не вийшла друком, оскільки я знаю.

Розділ XVI

Про норови та звичаї Панурґові

Панурґ був середньої статури, ані високий, ані низький, і ніс мав крюкастий, схожий на колодочку від бритви; на свої тридцять п'ять чи десь так років був не надто таланистий, живий образ гречности, хіба що трохи паливода і з пупка слабий на хворобу, про яку тоді казали так:

Найбільший біль — це безгрошів'я.

А проте він знав шістдесят три ярміси ходити на роздобутки, з яких найчеснішим і найпосполитішим були хапанці, у Парижі він був шурубура, махляр, гульвіса, гультіпака і плутько.

А власне, на землі найкращий син.

Любив наробити розгардіяшу сержантам і дозорцям. Збере трьох-чотирьох драбуг, напоїть їх надвечір, як храмовників; потім веде їх до церкви Святої Женев'єви чи до Наваррського колежу, саме перед обходом чати, про її наближення він дізнавався, поклавши шпаду на брук і припавши вухом до землі: якщо шпада дзвеніла, то це непомильна ознака, що чата близько. Тоді він із компаньйонами брав тачку, розгойдував її і пускав щосили просто під ноги чаті, від чого нетяги солдати гепали додолу, як свині, а бешкетники тікали у другий бік; бо ще й двох днів не минуло, як Панурґ знав уже всі паризійські вулиці, завулки і переходи, як свій Deus det.[197]

Іноді насипав у такому місці, якого нічному обходові не минути, гарматного пороху, відтак, побачивши чату, підпалював і втішно спостерігав, як тікають навзаводи доглядачі, переконані, що ноги їм палить вогонь святого Антонія.

Найбільше від нього перепадало бідолашним магістрам і теологам. Здибає когось на вулиці, і втне якусь каверзу: кому вкине калу за валик капелюха, кому начепить іззаду лисячого хвоста чи заячі вуха, або вигадає ще якесь мерзенство.

Одного дня, коли вчені мужі збиралися на вулиці Фуар, він скапарив так зване бурбонське вариво, наколотивши часнику, гальбануму, асафетиди, кастореуму та теплого гною, змастив те все сукровицею із шанкрових бубонів і спозаранку густо нашмарував цією ропою всі бруківки так, щоб самому чортові замермеділо. І вже як почали ці добрі люди кидати з себе, так усе й заблювали. Душ десятеро-дванадцятеро сконало потім на чуму, чотирнадцятеро відпровадили до лепрозорію, вісімнадцятеро стали подагриками, а двадцять семеро схопили пранці.

А Панурґові й байдуже. Він завів звичку носити під полою прута і давав гарячих пахолкам, щоб вони швидше несли вино своїм панам.

У його купині було понад двадцять шість кишеньок і карманців, завжди туго натоптаних:

в одному лежала олив'яна гральна кість і гострий, як у кушніра, ножик, яким він зрізав гаманці;

у другому — слоїк кислого соку з незрілого винограду, яким він бризкав ув очі переходням;

у третьому — зрадзілля, опушене півнячими і гусячими пір'їнками, — аби саджати добрим людям на плащ або ж на капелюх; а ще він присобачував людям роги, з якими тамті ходили по цілому місту, а іноді й ціле життя; жінкам він теж їх чіпляв іззаду до брилика — у подобі чоловічого причандалу;

у четвертому — купа ріжків із нужею та блошнею, — він збирав їх у жебраків на цвинтарі Невиняток, а потім із допомогою очеретинок чи пишучих пер струшував їх на комірці найбільшим манірницям, переважно у церкві, він ніколи не залазив на хори, а зоставався у бабинці — байдуже, за обіднею, вечірнею чи на проповіді;

у п'ятому — сила гачків та гачечків, якими він любив зчіпляти чоловіків і жінок, зібраних тісною юрмою, надто тих жінок, які ходили у платті з тонкої тафти, — трохи сіпнуться, і платтю швах;