Розділ «ПОДОРОЖ НА КРАЙ НОЧІ»

— Ні. Я його ніколи не бачила.

На вулиці було холодно, я поспішав, дівчинка мусила підбігати.

— Як це сталося?

— Я нічого не знаю.

Ми йшли вздовж іще одного невеличкого парку, відгородженого клаптика колишнього лісу, куди вночі приходили спочити між деревами довгі лагідні та повільні зимові тумани. Проминули вулички й завулки. Ще кілька хвилин — і ми перед будинком. Дівчинка попрощалась, боялася знову туди заходити. Невістка Анруй чекала мене на критому ґанку. її гасового ліхтаря гойдало вітром.

— Сюди, докторе, сюди! — закричала вона.

— Ваш чоловік поранивсь? — одразу запитав я.

— Таж до хати зайдіть! — гримнула вона раптом, не давши мені часу замислитись. Я зайшов і віч-у-віч зіткнувся з бабцею, що вже в коридорі стала заводити й нападатися на мене. Лайка за лайкою.

— Ох, паскуди! Ох, бандити! Докторе! Вони хотіли мене вбити! Отже, задум не вдався.

— Убити? — запитав я, прикинувшись приголомшеним. — 3 якої речі?

— Бо ж я не хотіла помирати так скоро, як їм хочеться, більш нічого! Господи! Звичайно ж, я не хотіла вмирати!

— Мамо! Мамо! — урвала її невістка. — Ви з глузду з'їхали! Мамо, що за страхіття ви верзете!

— Я верзу? Ох, негіднице, яка ж ти безсоромна! Я з'їхала з глузду? Та в мене ще досить глузду, щоб усіх вас повісити! Я вже казала вам про це!

Я перебив:

— Хто ж поранений? Де він?

— Зараз побачите! — відрубала стара. — Він нагорі, лежить, убивця, на її ліжку. Він, сучко, таки добре загидив твоє ліжко! Закаляв тобі постіль своєю мерзенною кров'ю! Не моєю! Та його кров гірша за помиї! Ти її ніколи не відмиєш! Кажу тобі, кров убивці просмердить усе на довгі роки! Ох, дехто ходить до театру, щоб розважитись! Присягаюся, той театр отут! Нагорі! Справжнісінький театр! Такого й шукати годі! Пильнуйте свого місця! Чимдуж піднімайтеся! Бо та гнида ще здохне, поки ви доповзете! Тоді нічого й не побачите!

Невістка боялася, що стару почують з вулиці, й на митах намагалася її зацитькати. Незважаючи на прикру ситуацію, невістка здавалась не дуже й збентежена, лише невдоволена, що сподіялось усе не так, як слід. Від свого задуму вона не відступила. Ба більше, була абсолютно певна, що чинила слушно.

— Докторе, ви тільки послухайте! Хіба можна слухати отаке? Я завжди намагалась, щоб їй, навпаки, жилось якнайвигідніше! Хіба ви цього не знаєте? Я ж їй увесь час пропонувала піти до притулку черниць…

Для старої це вже було занадто — ще раз почути про черниць.

— Ото рай!.. Еге ж, сучко, ви всі хотіли спровадити мене саме туди! Ох, бандитко! Для цього ти й твій чоловік привели сюди того паскуду, що лежить тепер нагорі! Атож, аби вбити, а не послати до черниць! Ну, його задум не вдався, — хіба це не показує, що вам усім не стачило кебети? Йдіть, докторе, йдіть погляньте, як там тепер отой мерзотник, що все сам собі заподіяв! Сподіваймося, він от-от ґиґне! Йдіть нагору, докторе! Йдіть погляньте, поки є час!