Розділ «ПОЕЗІЇ»

і сяяли вони у хутрі й плюші,

їх пеньюари та шовкові рюші

по гравію дзюрчали мов струмок.

І всі сади за ними під шумок

ісплетені, скрадаючись стократ,

у весен у чужих у світлі гами,

а з осені їх полум’я крізь брами

й сучки іржаві, нібито майстрами

укладені в химерні монограми,

прикованими є до чорних ґрат.

Оці сади, палац сліпить крізь них

(мов блякле небо, що було чудовим),

тягар картин із кожної стіни,

зажура ув очах, із уст ні слова,

чужий балам, готовий до відмови,

терплячий, ніби гість, і мовчазний.

«Тоді я подивився на палаци…»

Тоді я подивився на палаци;

птахи красиві, тільки, мов сичі,

гидкоголосі — годі прислухаться,