Розділ «ПОЕЗІЇ»

речам безглуздим служать на догоду,

в них на плечах покірно в’яне одяг

й зникають на руках краси сліди.

Юрба тіснить їх, жорстко і невтомно,

хоч сил на відсіч їм не вистача, —

і тільки пси, лякливі та бездомні,

ідуть за ними тихо певний час.

Їм сто катів завдати здатні кари,

удар їх щогодини криком жде,

й самотньо труться побіля лікарень,

й бояться, що гряде приймальний день.

Там — смерть. Не та, із дотиком привітним,

що їм в дитинстві навівала сни, —

маленька смерть, як відають вони;

а власна смерть висить, як плід у вітах,

незріла ще всередині у них.

«О Господи, дай кожному його єдину смерть…»

О Господи, дай кожному його єдину смерть.

Вмирання з кожного життя іде,

тут він кохав, творив і горя мав ущерть.