Розділ «ПОЕЗІЇ»

На дахах вологих без принуки

дим засне; й холодними руками

буря з димарів хапа гіркаві

поминальних мес заключні звуки.

Весна

Птахи радіють — в світлі сенс, —

і повнить звук блакитні далі;

у парку, у старій танцзалі

укрито квітами усе.

У травах писане теплом

ім’я надії сонцелице.

Лиш там десь під опалим листям

зітхає журно Аполлон.

Змітає в танці вітерець

пожовкле й, ніби ненароком,

кладе на лоб його високий

бузку блакитного вінець.

1895

Країна і народ

Бог у гуморі був. Скупість