Розділ «ПОЕЗІЇ»

старченятко примостилось

у кутку в бруднім лахмітті.

З сяйва, що усім лилось їм,

хоч би іскорку малому…

Простяга мені долоню,

і тремтить, і тихо: «Prosim!»

Зі сторожової вежі

Там з куполами-жолудями башти,

а ще з такими, наче груші дивні;

вляглось тисячолице місто, диха;

до нього вечір тулиться, я бачу.

А десь позаду сяйво не змарніло

двовежжя Діви Пресвятої храму,

немовби через ріжки гострі равлик

ссе неба фіолетове чорнило.

Листопадовий день

Осінь здатна дню заткнути рота,

щоб мовчала радість невгомонна;

жалібно гудуть високі дзвони —

похоронна ув імлі скорбота