Розділ «ПОЕЗІЇ»

інший вогник, не зачах,

в слухових одбившись вікнах,

як в заплаканих очах.

За сміховом[87]

Крізь вечір, що в зорю впада,

фабричні люди йдуть з роботи, —

вписалась кіптявою й потом

у їх тупі лоби нужда.

В погаслих поглядах лиш лід.

І тупіт ніг важкий — додому,

і шлейфом курява та гомін,

неначе доля їхня, вслід.

Малий «Drаtenіk»[88]

Йде такий юний хлопчина —

є мишоловки, решета —

чути мені його шепіт:

«Живіт притягло до спини.

Хоч би однісінький Krajcar[89],

хліба куплю, milost’ pánků![90]»

Ось! — він в поклоні на ґанку,