Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

- Яка різниця? Сорок два.

- Ти можеш іще два чи три рази одружитися і знайти в капусті ще кількох дітей. І тоді нерухомість вельми стане в пригоді. Але про такий варіант ти в цю мить не думаєш. А от коли ті, хто полює за нерухомістю твоєї дочки, довідаються про тебе, то добре подумають, чи вбивати дитину, коли є ще й здоровий дядько. Між іншим, ти й зараз можеш покачати права!

- Які права?

- У доньки! Ти ж перший спадкоємець дружини, а потім уже йде донька. Свідоцтво про шлюб у тебе? Отже, ти можеш сказати їй, якщо не слухатиметься тебе і не берегтиметься від лихих людей, ти претендуватимеш на її нерухомість. І не соромся цього. Я бачу, твоя донька - дівчина сучасна і розуміє гасло доби.

- Гасло доби?

- Так! А гасло сучасної доби - це нерухомість! Ти хіба не знаєш пророцтв Нострадамуса? Всюди будуть війни! І в Європі, і в Азії, і в Росії, і в Америці! Тільки про Україну нічого не сказано! Нерухомість в Україні скоро коштуватиме мільйони! За неї варто зрадити і маму, і тата, і саму Вкраїну!..

День наближався до середини, і донедавна порожня кав’ярня «Ятрань» поступово перетворилася на банальне приміщення, де п’ють і їдять. Дмитро Стебелько і Катерина Рачко відчули, що наразі все сказали одне одному і вирішили йти. Дмитро погодився, щоб Катерина підвезла його до замовника на бульвар Шевченка, і та хвацько витягла з кишені дублянки ключі від своєї срібної гордості.

А в кав’ярні залишився ще один відвідувач, який сидів тут зранку і тоскно думав, як жити далі. Його старий «Рено» стояв поряд зі срібною «Маздою» Катерини Рачко, але від цього йому було не легше. Через немовірну заплутаність найнесподіваніших ниток, якими долі людей у цьому місті пов’язані між собою, той чоловік також певним чином причетний до передчасної кончини Вероніки Раєвської Стебелько. Але не це бентежить його. Його бентежить винятково власна доля. Йому трохи більше п’ятдесяти, і він ще має достатньо чоловічого шарму, щоб справляти вражен ня на жінок. Якби до того ще б оцю саму нерухомість у стольному граді, про яку розмовляли люди за сусіднім столи ком, та хоча б якісь кошти на щоденні витрати, у нього б іще почалась і друга, і третя молодість, і він би знову досяг отієї, як йому здавалося, повноти буття, коли життя і п’янить, і заносить, і тягне до захмарних веж. В нього такі періоди бували неодноразово. Він любив багатьох жінок, бо зрадив би себе, аби любив якусь одну. Він розпродував їхнє майно, обіцяючи невдовзі повернути втричі більше, і втікав, і вони плакали не за своїм майном, а за ним. Нещодавно він успішно пішов по другому колу. Повертався, вертаючи частину давнього боргу, щоб невдовзі прихопити втричі більше і зникнути, тепер уже назавжди. Вже майже всі вичерпалися.

Лишилися тільки дуже давні, його однолітки. Не хочеться знижувати висоти польоту, наново сходитися з цими клімактеричними істеричками. Тим більше, як виявилося, його дами першого покоління, на відміну від пізніших, пере важно не сумували за ним, як йому хотілося вірити, жили собі, майже не згадуючи божевільного епізоду далекої юності. Одна із них нібито збиралася сьогодні вранці зустрітися з ним у цій кав’ярні, але вже минула година, а її немає. Може, то вона зазирала у двері, довго дивилася на нього, він мало не підвівся їй назустріч, але вона постояла на порозі і пішла геть. А тепер він сидить тут, бо немає куди йти. Він не працював усе життя, хоча весь час числився співробітником багатьох організацій. Не вистачало в розквіті чоловічої краси йти працювати. Краще знову щось позичити, комусь повернути давній борг, а потім позичити ще - і зникнути, поки все забудеться…

Але щось треба робити. Треба знову зателефонувати тій.

Так паскудно, що нема мобілки! Та, яку він позичив у останньої розкішної подруги, давно відключена. І говорив він не більше двох днів. Потім та ж ж жлобиха заблокувала номер, відкрила собі новий, а йому на пам’ять лишилася тільки гарна іграшка у вигляді апарату.

Він ненавидів жіночу емансипацію, наслідком якої стало те, що жінки більше не розкривають своїх сердець коханому.

З одного боку, нібито сходяться легше, не треба так довго умовляти, як раніше. Але раніше було як? Якщо вже умовив, витратив купу енергії, - іноді то була й справді здача крові! - жінка віддавалася вся, до дна. Не тільки тілом, але й усією душею. А також із усім своїм майном, з усіма своїми заощод женнями. В ті часи, коли шлях жінки до інтимної близькості з чоловіком таки проходив крізь її серце і крізь її розум, чоловік ставав для неї богом, і така дрібниця, як заощад ження, що збиралися протягом років, без жалю летіли на вівтар кохання. З особливою ніжністю він згадував жіночку з аспірантського гуртожитку, яку він умовляв три місяці. А потім, коли вони нарешті дійшли до фатальної межі, вона й у хвилини Великої Близькості не бажала скидати сорочку.

Це тривало ще місяць. Але коли вона врешті решт віддалася йому оголеною, то відразу віддала й усе, що відкладала на кооперативну квартиру.

Тепер таких жінок уже немає. Тепер почалася доба Великого Блуду. Для цих нових молодих жінок зв’язок з мужчиною вже не є подією! В першу ж ніч ведe до себе, якщо має куди, і віддається так пристрасно, що здається: вся твоя.

Але на ранок виставляє геть, іноді без сніданку, бо поспішає до офісу на восьму.

Невже теплота в стосунках між чоловіком і жінкою назавжди пішла в минуле разом із портретами Брежнєва та переписаною від руки Анною Ахматовою? Він знав Ахматову напам’ять, оскільки ще якихось п’ять шість років тому шлях у ліжко до інтелігентних жінок ішов через поезію. В останні роки перед падінням того життя йому траплялися націо нально налаштовані панії, для роботи з якими не вистачало російського Срібного віку. Тут уже було не обійтися без Ліни Костенко. Довелося опанувати найпопулярніші зразки її лірики. Власне, свій останній притулок, де він затримався на кілька років, він зорганізував собі в домі такої національно просунутої дами. Вона жила з того, що примудрялася зоргані зовувати якісь елітні акції широкого спрямування, а його тримала при собі для солідності. Відростила йому бороду, зробивши його невпізнаваним для попередніх, цінувала його високу духовність і чоловічі чари. Але потім та сорокарічна мадам відчула в собі сили для тридцятилітнього адміністра тора і вигнала підстаркуватого коня просто на вулицю. Він важко пережив її зраду. От уже два роки він тиняється по друзях і по найнятих хатах, звідки тікає, не заплативши, безнадійно шукаючи аналогічне місце, де можна було б пристати надовго. І нещодавно пригледів гніздечко, але варто було йому спитати про ціну того гніздечка в середмісті, як йому сказали, що то не його справа. Такого приниження він давно не знав. Він не здавався, носив квіти, намагався декламувати сонети Шекспіра - занадто спокусливе трапи лось гніздечко. Але все даремне. Іноді він навіть ночує в машині, у цьому «Рено» кольору гнилих вишень, який має шикарний вигляд хіба що для власників «Жигулів». Або для тих, хто взагалі не має коліс.

Але треба щось робити. Здаватися ніколи не можна. Ще буде свято й на його вулиці - до речі, дуже актуальне прислів’я, оскільки нині він знову залишився На в у л и ц і в прямому значенні цього cумного вислову.

Дмитро попросив Катерину, якщо вона нікуди не поспі шає, підкинути його до лікарні, де померла Вероніка. Він вирішив довідатись про графік чергування баби Зосі - наві що відкладати на потім, якщо майже все вже зрозуміло?

Вони мовчки їхали проспектом Перемоги. Сніг більше не йшов. У повітрі висіла сіра імла. Було незрозуміло, чи морозно надворі, чи тепло.