Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

- Ларисо, а чому Вероніку поховали саме на тому цвин тарі? Там десь її батько?

- Ні. Дід десь в іншому місці. Його спалили, а куди далі - не знаю.

- А чому ж Вероніка там?

- А ти був там на кладовищі? Я тебе не бачила.

- Я їхав машиною за жалобним автобусом… А потім, коли ви всі пішли назад, постояв біля могили. Чому Вероніку поховали біля якогось хлопця, що помер бозна коли? То якийсь її родич?

- Де змогли, там і поховали, - відрубала Лариса, - ти ж не займався пошуком місця для поховання дружини!

- Мене ні про що не просили. Більш того, натякнули, що обійдуться й без мене.

- Ти півтора року не цікавився, як твоя родина. Ти їх вигнав з дому, і вони навчилися обходитися без тебе!

- Ларисо, ти чудово знаєш, що все це неправда. По перше, я їх не виганяв, вони самі пішли. А по друге, я їх шукав, а мені ніхто не хотів допомогти в цьому. Ти й сама мені більше року тому сказала, що не знаєш, де вони, хоч добре знала. Це правда чи неправда?

- Правда. Але тоді була інша реальність. У Вікторії була мама, яка, як могла, дбала про неї. - І тато був не потрібен…

- Не те що не потрібен, але можна було й без нього. А тепер мами немає… - І згадали про тата.

- Погодься, Дімо, - Лариса глянула йому у вічі, - ти міг би знайти Вероніку з Вікторією, це неправда, що то було неможливо!

- Як я міг? Усі знайомі й родичі, кому я телефонував, і ти зокрема, всі відповідали, що не знають, де вони! Місце роботи Вероніка змінила, і мені не сказали, куди вона перей шла! Вікторія поміняла школу, і мені також не сказали, де вона вчиться далі! Я правду кажу чи ні?

- Правду, але не всю. І кажеш ти її собі, а не мені! Ти бачив у Будинку дитячої творчості афішу про виставу «Дорога Зради», де, як було вказано на тій же афіші, режисером була Вероніка Раєвська. І місце, де мала відбути ся вистава, теж було вказано. Я правду кажу чи ні?

- Я був на тому спектаклі, - глухо відповів Дмитро, - щоправда, не дочекався кінця.

- То що тобі заважало кінця дочекатися і переговорити з Веронікою?

- Там було дуже багато людей… Не та ситуація, щоб з’ясовувати стосунки, - похмуро відповів Дмитро.

- Але принаймні ти її знайшов! Міг подарувати квіти, поцілувати руку, домовитись про зустріч на потім. Ніби ти в сорок років не знаєш, як налагоджувати стосунки з жінками.

- Я не можу пояснити, що мені заважало.

- А я можу. Якби ти розшукав Вероніку, - і не треба удавати, ніби то було неможливо у місті, яке насправді є великим селом, - отже, якби ти її розшукав і захотів би налагодити стосунки, то мав би почати з того, що попросити вибачення за свій аморальний вчинок, після якого Вероніка від тебе пішла, а тобі цього ой як не хотілося!