Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

- А чи є моральним зраджувати!.. - крикнув він і не завершив фрази…

- Говорили, балакали!.. - роздратовано допила чай Лариса.

Дмитро вкотре згадав, як у їхній ремонтній бригаді одна жінка весело розповідала під час обідньої перерви, як її побив чоловік через те, що вона одного разу, за її ж словами, напилася як свиня. Тоді її чоловік, з яким вона загалом мирно ділила життєві радощі й горе, мало не переламав їй хребта. Але по тому вони досить швидко помирилися і стали жити ще краще, ніж раніше, бо коли чоловік і жінка люблять одне одного, їх ніщо не розсварить. Значить, не любила, - гірко думав Дмитро про Вероніку.

- Чоловік скоріше зіп’ється, здеґрадує і здохне під парканом, ніж визнає, що був неправим, особливо з жінкою.

- Якщо чоловік оберігає жінку від усіх помийниць нашого страшного життя, то в нього теж іноді здають нерви… він може зірватися… я не кажу, що це добре…

- Але ж ти перестав їх оберігати, і вони не пішли під паркан, а радше навпаки. Деґрадував хтось інший… Те оберігання тобі було потрібніше, ніж їм.

- Ти знаєш, Ларисо, я якимось дев’ятим почуттям від чував, що не потрібен їм, і може, тому й не те що не шукав їх, але шукав не так наполегливо. Я думав: а може, у Вероніки хтось є, і вони з дочкою живуть у нього, а з мене сміються. І думав: чого я попруся туди? От же ж не прийшли навіть по свої дублянки, хоча настала зима…

- Щодо зимового одягу, то я тобі скажу, що віддала Вероніці свою шубу, а собі купила нову, коли стала працю вати у фундації. Оцю, в якій приїхала зараз до тебе. А мою стару шубу Вероніка носила минулого року, тому що боялася йти до тебе, хоча Віка пропонувала з’їздити в цю квартиру, поки ти на роботі…

«І взяла гроші в ненависного тата, поки той лежав хворий у селі…» - гірко подумав Дмитро, але не сказав того вголос.

- Але потім вона ходила до психоаналітика і поступово позбулася страхів стосовно тебе. Ти хоч і оберігав її, але й пригнічував.

- Ларисо, а що то за психоаналітик? Вже декілька разів я чую від тебе, ніби психоаналітик навчив Вероніку не боятися мене. Вона мене не боялася! Вона могла тижнями не підпускати мене до себе! Вона могла не приготувати обід, бо в неї боліла голова, і я ніколи не дорікнув. Пригнічена! Залякана!

- Якщо ти хочеш зустрітися з цією жінкою, то будь ласка!

Вона володіє трьома мовами, до неї ходять іноземці!

- А по нашому вона говорить?

- Ой, ну звичайно, говорить! Вона обслуговує нашу фундацію на предмет стресів. Тепер наш колективчик працює значно продуктивніше, ніж до того, як Наталя Никонівна зайняла зручну екологічну нішу в нашій славній установі. Ми забули про конфліктні ситуації і щодня, прийшовши на роботу, славимо одне одного і нашого боса.

- Може, ти могла б познайомити мене з нею, поки я ще у відпустці? Цікаво, як вона витлумачила мою роль для Вероніки?

- Оце вже той крок назустріч реальності, який я вітаю! - зраділа Лариса. - Наталя Никонівна, як ніхто, допоможе тобі розібратися в ближніх і в собі!

- В собі я якось розберуся й сам, а щодо ближніх, які чомусь, на лихо cамим собі… чомусь вирішили триматися далеко…

Лариса вирішила клепати, поки тепле, і миттю розшукала в записнику телефон Наталі Никонівни.

- Тільки з понеділка мені на роботу, якби на завтра.