Розділ «3»

— Тут… розминається! — драб нітрохи не злякався й тримався, треба сказати, з гідністю. — До хріна берете на себе, ясно? Вам звідси не вийти!

Я поплескав його по плечу.

— Ми й не збираємося звідси виходити, братухо! Веди нас до Хобота.

— Тільки правильно веди, — устряв Барабаш, — а то заріжемо!

Драбуга промовчав. Ми пройшли коридором і, звернувши, опинилися перед дверима тренувальної зали. Я жестом звелів охоронцеві заходити першим. Він штовхнув двері, і я відчув, як напружилися м'язи його передпліччя під моєю долонею.

— Атас! — заволав він скільки було сили.

Людей в залі було небагацько. Двоє харцизяк, які працювали в спаринґу, так і заклякли з піднятими руками. Якийсь йолоп завис на тренажері й дивився на нас, витріщивши очі. Перед маківарою стояв Хобот, і видно було, як на його чолі виступають краплі поту. — Вольно… вольно! — сказав я, помахавши рукою. Якусь мить Хобот дивився на нас, потім спересердя стусонув маківару кулаком і вилаявся.

— Эт че за приколы?!

— Непонятка вышла! — я дико посміхнувся й поклепав драбугу по плечу. — Бойцы у тебя нервные, братан… пришлось подлечить!

— Не понял?

— Отдыхают ребята, расслабляются! — пояснив Барабаш. — Слабительное получили, въезжаешь?

— Капли Береша, блин! — сказав я — і заіржав, і той регіт гучно й моторошно пішов гуляти під склепінням тренувальної зали.

Хобот допитливо глянув на охоронця.

— В отключке! — понуро буркнув той.

— Оба, что ли?

— Ну!

— А че за дела?..

— Котик бочку начал катить… ну, фуфло погнал!

— Кому?

— Во!.. — драбуга показав на мене.