Розділ «3»

— Обох ліквідували. Били з автоматів упритул, одморозки! Я заглянув у ленд-ровер і побачив двоє тіл, прошитих

автоматними чергами. Кров заляпала всенький салон і стікала по шибах.

— Непогана робота! — схвально кивнув я. — Автоматники зняли пости, потім спрацював Гранатометник, а далі пішла зачистка. Якби Гранатомет довірили не такому йолопові…

Хобот застромив руки в кишені й понурився.

— Погуляли, називається! — буркнув він. Тоді глянув на мене, і його груба коржаста мармиза ствердла ще більш. — Я знову твій боржник, братухо… Коротше, завтра виходите на ринок, — а пізніше поговоримо! Запитання?

— У матросов нет вопросов! — сказав я, виструнчившись.

— Значить, по конях! — скомандував Хобот. — Рвемо кігті, поки не пізно… мєнти вже на підході, мабуть!

Барабаш сів за кермо нашого джипа. Авта заревли й стали вилітати зі стоянки наче ракети. Я заліз на заднє сидіння й, діставши сигарети, клацнув запальничкою.

— Ну і що ж ти про все думаєш? — спитав Барабаш, коли ми вихопилися з провулка й, проминувши гастроном, загальмували на пішохідному переході.

Я випустив кільце диму.

— Все розвивається за планом. Початок непоганий, а далі… ну, далі буде видно!

Коли ми проїжджали середмістя, задзеленчав комірковий телефон.

— Ну! — сказав я в слухавку. — А, це ти… Справи? Та як тобі сказати… Як зліва — так і справа! — (Шеф телефонує, звістив я Барабашеві). — Ми прийняті в бригаду. Завтра виходимо на роботу. Де? Ринок, що біля метра. Биками, звичайно. Та мені по фіг — хоч биком, хоч ішаком… аби не казлом! Гадаю, за пару місяців ситуація з'ясується. Що? В барі? Були, звичайно… ми оце звідти й гребемо. Короля робота… Короля, кажу! Двох я поклав особисто. Вони ж із автоматами й перші почали, ти що! Хто? Урилов? І, мабуть, нецензурно лається? Що ж, нехай лається… нецензурна лайка — це сублімація невтамованого сексуального потягу! Так йому і передай… Ну добре. Будуть новини — телефонуй. Відбій.