Розділ «3»

— Дістань і переклади в кишеню.

Барабаш загнав у руків'я свого макара обойму, клацнув затворною рамою і застромив за пояс, під светра. Ми зайшли у вестибюль і піднялися на другий поверх. Я загилив ногою якісь двері й, коли вони розчинилися, побачив коридор, а в ньому — стриженого драба, котрий сидів на підвіконні.

— Де Хобот? — спитав я, дико посміхаючись. Драбуга плигнув додолу. Він був у спортивному костюмі,

за поясом стриміла італійська берета.

— Не поняв… хто такі?

— Оскар із Барабашем… нас чекають! — я ще раз посміхнувся. — Да не вспапашивайся ты, братан!

З того кінця коридору вже бігло двоє одморозків у спортивних костюмах.

— Шо нада? — поспитався височенний зарізяка, тримаючи руку на ложі короткоствольного акса, що висів у нього на плечі.

— Домовлялися, кажуть! — невпевнено буркнув драб. Тоді перевів погляд на нас. — Як ви сказали?..

Я повторив.

— Нічого не знаємо! — ще дужче насторожився зарізяка. — Ви од кого?

— Самі від себе! — не втерпів Барабаш. — Послухай, браток…

— Чекай, чекай… — кремезний ошелепок із розплесканим носом придивився до мене уважніш і раптом криво посміхнувся. — Ах ти ж сука!..

— Це ти мені? — поцікавивсь я, розглядаючи його з ніг до голови.

— Не… еще киздит, слышь! — сказав ошелепок зарізяці з автоматом. Тоді знову подививсь на мене. — Сам, значит, пришел… ну падла, блин! Ты, мразь, хоть помнишь меня, нет?

Зарізяка поворухнувся, і його пальці ковзнули по ложу автомата, лягаючи на спускову скобу; блискавично розвернувшись, я щосили вгатив його подвійним дзукі, — в щелепу й водночас під дихало; тут-таки поруч коротко хекнув Барабаш, і ошелепок, гупнувши потилицею об стіну, наче мішок посунувся додолу.

— Без подлянок! — я крутонув охоронцеві руку за спину й висмикнув з-за пояса берету. — Все будет о' кей, понял?

Зарізяка лежав горізнач під стіною й некоординовано дриґав руками й ногами. Барабаш байдуже глипнув на нього й, сплюнувши, застромив руки в кишені.

— Далі?

— Хріновина якась вийшла! — стенув я плечима. Й до охоронця: — Де Хобот?