Розділ «3»

— Идет! — нарешті сказав він. — Для начала проканает. хрен с ним!

— Ты? — глянув на мене Хобот. Я дико посміхнувся.

— Все ништяк, бригадир! Бабки — это дерьмо. Люди, вот что главное!

— Если так, — підсумував Хобот, — значит, представляю вам братву. Это, — він показав на бійців, — мои лепшие кореша. Как менты выражаются, — ядро преступной группировки!

— Воркута! — сказав здоровезний зарізяка зі шрамом на щоці, потискаючи мені руку.

— Конь! — озвався товстун зі статурою борця.

— Бас! — прогудів третій.

— Группировка! — посміхнувся Групіровка, з розмаху ляскаючи мене по долоні. — У меня будешь пахать, братан. я на ринке звеньевой!

Хобот подумав.

— Так, братва, — сказав він, — потренировались — и хватит! Обмыть ведь надо событие… да и крестины тоже, блин!

— В кабак закатимся? — діловито поспитав я.

— Ну! С вас причитается… вступительные, короче! Я дико посміхнувся.

— Самой собой, бригадир! — і до Барабаша: — Вперед, Зверь… железными легионами!

Зближався полудень, і коло бару «Атлант» уже стояло декілька лімузинів чужинецьких марок. Розвертаючи свого джипа на тісному п'ятачку автостоянки, я окинув тренованим оком вулицю, прозір між кам'яницями, підступи до бару, вікна, дахи — і полегшено зітхнув: обстановка була начебто нульова. Відверто сказати, не любив я цього закладу — сюди, на тиху вуличку недалеко від станції метра, в обідню пору з'їжджалися бандити, діляги чорного ринку, кидали, авантюристи й узагалі пройдисвіти ріжних мастей. Якось воно само собою стало вважатися, що бар — це нейтральна територія, і братва поводила себе тут пристойно й ще жодного разу не влаштовувала стрілянини чи яких-небудь феєрверків… але ж усе на цім світі дочасне! Король міг запросто організувати засідку, поставивши на даху кожної кам'яниці по автоматникові, — й спробуй-но зняти їх з пістолетів, та ще й під перехресним огнем!

— Виходимо? — поспитав Барабаш.

Я ще раз оглянув провулок у бокове дзеркало й похитав головою.

— Контролюй обстановку! Щось не так — смали на всю котушку! Второпав?

Барабаш кивнув. З ленд-ровера, який припаркувався трохи далі, вийшли Воркута з Групіровкою. Вони постояли біля авта, роззираючись на всі боки, наче ведмеді, котрі повилазили з барлогу, тоді піднялися східцями і щезли за дверима.

— Цього Короля, — не втерпів Барабаш, — давно треба урити, на хрін! Це ж одморозок, яких мало… мені — та й то далеко до нього!

— Не вспапашуйся, Зверь! — я дико посміхнувся й ляснув його по плечу, мавпуючи Хобота. — Короля так чи йнак уриємо… але пізніш!