TextBook Коли вони похапцем понатягували на себе шмаття, Барабаш дістав сірника.
— Горить, — пояснив він, — сорок п'ять секунд. За цей час нормальний боєць може роздягнутися двічі. Погнали!
Повійниці заметушилися, мов дві мавпи. На підлогу полетіли спідниці, колготки, ліфчики… Вони аж із шкури вилузувалися, так поспішали! Барабаш дивився на них і радісно посміхався.
— Не встигаємо, — констатував він, задоволено розглядаючи обвугленого сірника. — Що ж, будемо продовжувати тренування!
— Ну ребята, — заскімлила чорнявка, — ну хватит прикалываться, в натуре! Ну че вы, в самом деле-то…
У кишені задзвонив комірковий телефон.
— Да, — сказав я недбало. — Он, какой же еще хрен! Че? Че ты сказал, в натуре? Тебе еще одну клешню сломать, да? Ты кто по жизни, на хрен? Кто по жизни, спрашиваю? Чего? Давай. — (Доктор буде говорити, — сказав я Барабашеві, прикриваючи мікрофон долонею). — Здорово, братуха! Я, кто же еще. Да плохо вели себя ребята, вот и пришлось вломить… Невежливы были, поял? Ну, если поял, значит, все дела… Чего? Ну, это как сказать: кому блатной — а кому портной. сам знаешь! А, не забудешь… Ну, если тебе так легче, то я не против! Не забывай, конечно. Кто старое забудет, тому оба глаза вон… сам знаешь! Короче, побазарили — и хорош.
Я вимкнув телефон і дико посміхнувся.
— А ви казали: ребята, на джипе… — тоді зненацька скорчив звірячу гримасу. — Ви ще й досі не роздяглися? Що… які тренування? Відставити!
— Відставити! — гаркнув Барабаш і собі. — Догола роздяглися, раз-два! Ти, чорнява… що це ти держишся за ті труси, наче мавпа за гілляку? Ану зняла, хутко!
Ну, дівчата й справді були першого сорту, — наче яблука, такі тугі й налиті! Голяка вони до решти втратили свій апломб і тепер були, як худоба, котру мають гнати на заріз.
— А тепер, — скомандував Барабаш, окидаючи їх оком знавця, — танці давайте! Поняли?
Повійниці витріщилися на нього мов телята на мотоцикл.
— Танці?! — отямилася нарешті чорняка. — Ти що, крутий, ума рішився?!
— Я тебе рішуся зараз! — Барабаш посварився на неї своїм здоровезним кулацюрою. — Давай цю саму… польку… й по-бистрому!
— Не поняли команду?! — гаркнув я. — То зараз будемо знов тренувати…
— … поки не попадаєте! — докинув Барабаш. — Ну?! Дівчата перезирнулися.
— Ми польку не вміємо!
— Танець живота?
— Ну, це можна… цьому нас вчили!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кайдани для олігарха» автора Кононович Леонід на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2“ на сторінці 22. Приємного читання.