Розділ «Рими»

XLVIII

Так, наче крицю з рани витягають,

Я вирвав із мого єства любов,

Хоча мені здалося: в такий спосіб

        Я і життя зборов.

У капищі — кутку душі моєї

Свого божка я скинув з олтаря,

І світло віри, що у ній палало,

Загасло в порожнечі, мов зоря.

Але, щоби мою здолати звагу,

Навідує те видиво мене…

Коли ж я зможу сном таким заснути,

        Який всі інші прожене?!

XLIX

Подеколи стрічаюся я з нею —

Випадком, не для втіх;

Вона, йдучи, сміється, я питаю:

        — Звідкіль у тебе сміх?

А потім я всміхаюся до неї —

        То біль мій так сія,