Розділ «Рими»

Першим із нас я помру; таємнича

        Криця нутро непокоїть,

Ти заподіяла рану смертельну

        Власною, люба, рукою.

Першим із нас я помру; і настирний

        Дух невідступно і вперто

Буде чекати тебе коло брами

        Непогамовної смерті.

Линуть години, з годинами — днини,

        Дні проминуть із роками;

Зрештою, й ти, зупинившись, почуєш:

        Хто це стоїть коло брами?

Коли земля твої рештки з виною

        Прийме задля зберігання,

Хвилі смертельні тебе ополощуть,

        Наче вода у Йордані;

Там, де життя, що оскаржує долю,

        Врешті, тріпочучи, гине,

Схоже на хвилю, що на узбережжі

        Тихо сконає без плину;