Розділ «Рими»

Там, де могила зімкне неминуче

        Вічності темні лещата…

Ми всі слова, що таїлися мовчки,

        Зможемо, врешті, сказати!

XXXVIII

Зітхання — це подув, вітер, і вітер його відносить,

А сльози течуть у море — вода до води.

Скажи таке мені, жінко: якщо кохання зникає,

        Чи відомо тобі, куди?

XXXIX

Я знаю, що зверхня вона й непостійна,

Тож нащо казати слова невеселі?

У неї в душі — почуття? О ні, скорше

Заб'є джерело із неплідної скелі.

Я знаю, що серце у неї — зміїне,

Чекати від нього любові намарно;

Вона — непорушна, бездушна статуя…

        Але ж яка гарна!

XL

Сплітаючи наші руки,