Розділ «Рими»

Я, врешті, є тим духом

Із таємничим злетом,

Який відомий тільки

Тому, хто є поетом.

VI

Наче вітрець, що овіває рани

Понад похмурим полем різанини

Та з пахощами й музикою потай

Кудись подалі серед ночі лине,

Прикметою і ніжності, і болю,

Англійський барде, у страхітній драмі

Офелія, що розуму позбулась,

Зриває квіти, ідучи з піснями.

VII

У кутку неосвітленім залі,

Вкрита пилом — печальна ця мить, —

Позабута господарем, певне,

Тиха арфа стоїть.

Дивний звук причаївся у струнах,

Наче птах, що у вітті затих.