Розділ «Зі збірки «Хвала тіні» (1969)»

Ціпок, монети, шахівниця, карти,

замок, нотатки — за короткі дні,

які ще залишилися мені,

ніхто вже їх не встигне прочитати.

І книга, і — між сторінками — згадка

про незабутній і забутий час:

поблякла і засушена фіалка,

червоне люстро, у якім не згас

оманний блиск зорі. О, скільки їх —

напильників, порогів, цвяхів, склянок —

речей, що нас стрічають кожен ранок,

незрячих і напрочуд мовчазних.

Їм жити попри наше забуття,

не знаючи, що ми пішли з життя.

Рубаї

Воліє віршем перса голос мій

знов нагадати: час — снувальник мрій

пожадливих, якими є усі ми,

їх Мрійник розкидає потайний.

Стає золою той вогонь, що згас,