Розділ «Зі збірки «Інший, той самий» (1964)»

ні забуття не буде, ані мли.

Згадать її судилося мені,

безмовну скромну квітку цю — останню,

що Мільтон до лиця у днину давню

підніс, не в змозі бачити її.

О ти, якою б не була колись

в саду, що зник давно вже, загадкова

трояндо біла, жовта, пурпурова,

як у його руках, на світ з'явись,

невидима, у цьому вірші знов —

слонова кістка, золото чи кров.

Читачі

Хоча сумний кощавий дворянин

весь час долати рвався перешкоди,

подейкують, що в пошуках пригоди

з бібліотеки не виходив він.

І хроніка його перипетій,

його звитяг трагікомічна слава —

це зовсім не Сервантеса уява,

а хроніка його нестримних мрій.