Розділ «Зі збірки «Інший, той самий» (1964)»

де Карфаген і Рим, я, ти і він,

життя — йому пояснення не стріну —

і страх перетворитись в плутанину,

в сум'яття вавилонське, в жереб, кін.

У кожній назві є щось незбагненне;

в блискучій голці голубій непевне

тяжіння тіні вчулося мені,

що тягнеться по той бік моря, схоже,

подібна до годинника, а може,

до птаха, що ворушиться вві сні.

Поет XIII століття

Він дивиться на аркуш, на трудні

слова свого найпершого сонета,

в якому два катрени й два терцети

перемішались — грішні й визивні.

Перо щось виправляє в тишині

і завмирає. Жах бере поета:

немов із майбуття, лунає вперто

спів солов'я, що чувся в давні дні.

Чи він збагнув, що від цієї миті