Розділ «Зі збірки «Інший, той самий» (1964)»

на березі схопив, зробився левом,

драконом і пантерою, і древом,

й водою. Бо вода — це суть Протея.[22]

Звичайна хмара й слава гордовита

багряного заходу в передмісті,

Мальстрему[23] вир і стрімчаки льодисті,

а ще сльоза, на честь твою пролита.

Ти в давніх вченнях — джерело таємне

родючої землі, вогню та сили

богів, що правлять світом. (Так учили

Сократ й Талес з Мілета[24] недаремне.)

І море, й айсберг в морі — без пощади

він нищить кораблі — це наче рондо,

й безповоротний час, що йде назавжди, —

метафори твої, нестримна водо.

Була ти лабіринтом, що поволі

вів Одіссея манівцями довго,

де чатували жадібно на нього

і неминуча смерть, і примхи долі.

Виблискуєш безжалісним булатом,