Розділ «Зі збірки «Шал Буенос-Айреса» (1923)»

троянда, що воскресає з попелу

завдяки мистецтву алхімії,

троянда персів і Аріосто,[4]

завжди самотня,

завжди троянда над трояндами,

юна платонічна квітка,

пломениста й сліпа троянда, неоспівана мною,

недосяжна троянда.

Порожня вітальня

Меблі з червоного дерева

попри нерішучість гаптованої оббивки

продовжують посиденьки.

Дагеротипи підкреслюють

свою удавану близькість

до застиглого в люстрі часу

і губляться під нашими поглядами,

мов непотрібні дати

примарних роковин.

Нас давно вже шукають їхні

невдоволені голоси,