Розділ «Зі збірки «Знемога» (1920)»

і білі, й малайці, й метиси в огиді

тоді роззирнуться у землі стихійно,

попросять прощення за жорстокі війни.

Візьмуться за руки, і утворять коло,

і в ронді оточать свою землю голу.

І застогне їхнє коло від розпуки:

«Даремні зусилля — тільки горе й муки!

Адже земля наша квітнула садами,

повнилася щедро славними містами;

а повз їхні мури пропливали ріки,

були і лагуни, і ліси великі.

Поміж них надійні тяглись залізниці,

які тоді людям просвітляли лиця,

і квітнуло поле, і скрізь — дивовижа,

наче луки усміх і чистий, і свіжий;

а ми, не збагнувши, чим справді багаті,

схопили кинджали й пішли брат на брата;

ще й брехня тим часом набирала сили,

нещирі торгівці світ заполонили;

всі ми спромоглися про добро забути,