Розділ «Зі збірки «Знемога» (1920)»

зробиться хіба що брилою із льоду.

І так, зажурившись, ця самотня брила

свої пригадає кораблі та хвилі,

і багато років виглядати буде,

щоб якесь суденце борознило груди.

І там, де ця брила має землю скраю,

примріється берег, над ним місяць сяє,

і саме бажання залишиться в неї,

бо той місяць буде іншим мавзолеєм.

І рухати судна брила ця захоче,

щоб людей ковтати в бурі-погорочі,

і щоб над собою чули скелі дикі

їхні одчайдушні та жахливі крики;

але вже не буде на землі нічого,

самотинний вітер замете дороги;

замете латинців розкішні оселі,

схови бедуїнів, бідні й невеселі;

ескімосів темні печери і нори,

вишукані, пишні церкви та собори;

і чорні, і жовті, і кольору міді,