Розділ «Коробка з-під гаванських сигар»

Я набрав потрібне: «Українсько-литовський словник».

І поринув у читання. Якби за цим заняттям мене побачила наша вчителька мови та літератури, впала б зі стільця. «Арсене Іванюк! — сказала б вона. — Певно, щось здохло в лісі — ти вчиш нову мову на канікулах?? Гадаєш, тобі це вдасться?!»

Правду кажучи, я не був у цьому певен. Замислився — з чого почати. І зробив так.

Узяв аркуш паперу (папір та олівець я приніс із собою), вивів на ньому весь алфавіт від «а» до «я» українською мовою. А потім почав виписувати навпроти кожної літери литовський алфавіт. Виписав. Що ж далі?

Я втупився в пожовтілі аркуші. Й заходився виписувати на чистий аркуш кожне слово, старанно копіюючи літери з алфавіту. Слів вийшло багато — три аркуші. А потім заходився «розшифровувати» кожне слово, пишучи переклад зверху. Перші два слова були такими:

«Mielas süneli!»

Після них стояв знак оклику. Отже, це було звертання. Я поглянув у словник — слова означали таке:

Mielas — «милий», süneli — «синочок».

Тобто це було звертання до сина: «Милий синочку!».

Коли я зрозумів, як треба діяти — робота закипіла! Я захопився. Нічого не чув і не бачив довкола себе.

Кілька разів до кімнати заглядала Айрес. Мовчки ставила переді мною то склянку води, то блюдечко з малиною — і так само тихо зачиняла за собою двері, відганяючи від них молодших дітей. Я лише з вдячністю кивав їй, захоплений своєю роботою.

Таким чином, витративши більше двох годин, я мав перед собою три аркуші з перекладеними словами. Але прочитати їх поки що не намагався. Надто кострубатим виходив текст. У чому справа?

Знайшов в інтернеті статтю про граматику литовської мови — і мені все стало зрозуміло! Виявляється, побудова речення у литовців дуже відрізняється від нашої. Скажімо, те слово, яке б ми написали першим — у них пишеться останнім. У статті прикладом слугувала вивіска салону чоловічої та жіночої одежі. У дослівному перекладі вона звучала так: «Чоловічої та жіночої одежі салон».

Я зрозумів, що на мене чекає чималий шмат роботи. Ох…

Я так втомився, ніби вантажив цеглу!

Не помітив, як надворі завечоріло.

Мені стало незручно — як я міг так довго користуватися чужою технікою? І взагалі, сидіти тут, мов господар! Я зібрав усі свої папери, сховав аркуші в коробку і, похитуючись, вийшов у двір.

Там, як завжди, кипіла робота, мов у мурашнику. Софія Михайлівна доїла корову, молодші діти різали буряки свиням, старші прибирали обійстя. Айрес підмітала. Побачивши мене, всі на мить зупинилися.

Уявляю, який я мав вигляд! Очі червоні, мов у кролика, волосся скуйовджене, на вустах блукає дурнувата посмішка.

— Ну як, зробив те, що потрібно? — запитала Айрес.