TextBook Вона не встигла договорити, як дітлахи почали наввипередки вигукувати свої імена:
— Мишко!
— Ліза…
— Стас!
— Віка!
— Я — Арсен. Онук Іванюків. І я зовсім не з Парижа, — сказав я, суворо глянувши на вигадницю. — Я з Києва. Приніс вам вареники і мед від бабусі.
Краєм ока помітив, що Айрес витирає руки і знімає з голови бандану. Отже, зараз і вона підійде до решти.
А дітлахи вже оточили мене і вели за стіл у садок. Я навіть не помітив, як за мить він виявився накритим.
— Ох, і Лідуся! — хитала головою Софія Михайлівна. — Завжди щось смачне передає! А ми назбираємо для неї малини! Так, діти? І допоможемо город скопати.
— Ми, взагалі-то, не бідуємо… — додала Айрес, сідаючи верхи на стілець.
— Це просто гостинець! — сказав я.
— Тоді поїж з нами.
Їсти я не хотів. Поки діти наминали вареники й мед, знайомився з обстановкою і мешканцями цього різнобарвного БРТ.
Дізнався таке.
Тато цієї великої родини, Яків Степанович, працює директором школи. Тепер, поки канікули, він займається облаштуванням у місцевому клубі невеличкого музею історії села.
— Він цим з юності захоплюється, — сказала Софія Михайлівна. — Вже назбирав цілий архів — і все на горищі пилом припадає. А там і старовинний одяг, і знаряддя праці, і документи. Ходив по всіх хатах, збирав різну старовину. Зараз люди такого не зберігають. Усі ремонти роблять, а старе викидають. Щоб усе було по-міському…
Мені аж у носі засвербіло, як у хорта, що нанюхав у норі лисицю!
— А від нашої родини там щось є? — з хвилюванням запитав я.
— Може, і є. Але я точно не знаю, — сказала Софія Михайлівна. — Він до всіх заходив. І всі щось давали.
— А можна мені подивитися? — обережно запитав я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Арсен» автора Роздобудько Ірен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БРТ і його мешканці“ на сторінці 2. Приємного читання.