Розділ «XI На порозі»

Гобіт, або Туди і Звідти

На порозі

Через два дні, перетнувши на веслах Довге Озеро, вони ввійшли до Бистриці — й тепер їм стало видно Самотню Гору, що похмуро височіла просто попереду. Течія була сильна, і пливли вони повільно. Надвечір третього дня, кількома милями вище по ріці, вони висадилися на її лівому — тобто західному — березі. Тут уже чекали прислані їм назустріч люди — на конях, із харчами й усім необхідним — та осідлані поні. Ґноми якомога більше нав’ючили на поні, а решту склали про запас у наметі, але ніхто з озерних людей не схотів залишитися з ними бодай на одну ніч так близько біля підніжжя Гори.

— Нізащо в світі, доки не збудеться те, про що співається в піснях! —- заявили вони.

У тих диких краях легше було повірити у Дракона, ніж у Торіна. Намет із припасами навіть не треба було вартувати, бо навколишні землі були спорожнілі й незаселені. Тож кінний ескорт залишив наших мандрівників і швидко поскакав понад рікою береговими стежками, хоч уже насувалася ніч.

Вона видалася холодною та незатишною — і мандрівники занепали духом. А наступного дня рушили далі. Балін і Більбо їхали позаду, кожен ведучи важко нав’юченого поні. Інші їхали попереду, вибираючи шлях навмання, бо стежок не було. Вони прямували на північний захід, навскоси від Бистриці, й невпинно наближалися до величної вершини Гори, що здіймалася з південного боку.

То була виснажлива путь, тиха і скрадлива. Ні сміху, ні пісень, ані звуків арф, — а горді надії, які заронили в їхні серця старі пісні, чуті над озером, згасли, розчинившись у безпросвітній тузі. Вони знали, що наближаються до кінця мандрівки і що цей кінець може бути жахливим. То була сувора і безплідна земля, хоча колись, за словами Торіна, вона буяла зеленню. Трави було зовсім мало, невдовзі не стало ні дерев, ні кущів — лишилися самі тільки потріскані та почорнілі пні. Мандрівники вступали у Драконове Пустище — а рік тим часом добігав кінця.

Усе-таки вони досягли відног Гори, не зустрівши жодної небезпеки й не побачивши ані сліду дракона — крім пустки, яку він випалив навколо свого лігва. Гора лежала перед ними темна та німотна — і підносилася дедалі вище. Перший привал улаштували на східному схилі великої південної відноги, який завершувався шпилем, що звався Кручий Бескет. Там була стара вартівня, але вони не наважилися пробратися до неї — то було дуже ризиковано.

Перш ніж вирушити на пошуки західних відног Гори, де мали бути потайні двері, на які ґноми покладали всі надії, Торін вислав уперед розвідників, аби обстежити місцевість із південного боку, де була Головна Брама. Для цієї мети він обрав Баліна, Філі та Кілі — крім того, з ними пішов і Більбо. Вони попрямували попід безмовними сірими скелями до підніжжя Кручого Бескету. Там текла річка, яка, роблячи велику петлю в долині, де стояло колись місто Діл, стрімко та шумно збігала з Гори в озеро. Її крутий берег був голий і скелястий — і з нього, поверх вузької смужки води, що пінилася та вирувала поміж численних валунів, вони змогли побачити в широкій долині, затіненій відногами Гори, сірі руїни старовинних будинків, мурів і веж.

— Це все, що залишилося від Долу, — промовив Балін. — За часів, коли в місті дзвонили всі дзвони, схили Гори зеленіли лісами, а захищена ними долина була родючою та принадною.

Розповідаючи про це, він виглядав водночас і печально, і грізно: в день, коли об’явився Дракон, Балін був одним із Торінових супутників.

Вони не наважилися йти далі вздовж річки в бік брами, натомість обігнули південну відногу, залягли за валуном і, визирнувши з-за нього, побачили темний, схожий на пащу печери пролам у великій прямовисній скелі поміж відногами Гори. Звідти вибігала Бистриця, і звідти ж виривалася пара і темний дим. У довколишній пустці панував безрух — рухалися тільки пара і вода, та ще часом пролітала зловісна чорна ворона. Тишу порушував тільки шум води на кам’яних порогах і різке каркання. Балін здригнувся.

— Вертаймося! — сказав він. — Нам тут нічого робити! І мені не подобаються ці темні птахи — вони скидаються на шпигунів злої сили.

— Дракон і досі живий, а значить — він десь у підземеллях під Горою, принаймні про це свідчить дим, — озвався гобіт.

— Дим іще нічого не доводить, — відказав Балін, — хоча я не сумніваюся, що ти маєш рацію. Дракон може часом і вилетіти або причаїтися на схилі, проте дим і пара, гадаю, все одно виходитимуть із брами: напевно, підземелля повні його смердючих випарів.

У полоні таких похмурих думок, у супроводі ворон, які безперестанку каркали над їхніми головами, вони верталися до табору, ледве волочачи ноги. Ще в червні вони гостювали в чудовому домі Ельронда, і, хоча осінь зараз щойно хилилася до зими, здавалося, що той приємний час відділяла від них ціла вічність. Вони були самі-самісінькі посеред загрозливої пустки, позбавлені будь-якої надії на допомогу. їхня подорож наближалася до кінця, але їм здавалося, що зараз вони далі, ніж будь-коли, від мети своїх пошуків. Усім бракувало наснаги.

Як не дивно, у пана Торбина її лишилося більше, ніж у решти. Він часто позичав у Торіна мапу і розглядав її, розмірковуючи над значенням рун і місячних літер, які прочитав Ельронд. Саме гобіт спонукав ґномів почати небезпечні пошуки потайних дверей на західних схилах. Тоді вони перемістили табір до довгої тіснини, вужчої, ніж велика південна долина, де з-під брами витікала ріка, та облямованої нижчими відногами Гори. Дві з них простягалися на захід, відходячи від основного масиву довгих крутобоких пасем, які спадали в рівнину. Тут, на західному боці, було менше слідів драконових плюндрувань і вціліло трохи трави для їхніх поні. З цього західного табору, який цілий день, аж доки сонце починало хилитися до лісу, затіняли скелі й урвища, вони щодня вирушали маленькими загонами на пошуки стежки, яка б вела схилом угору. Якщо вірити мапі, десь вище над урвищем, у яке впиралася тіснина, мав бути потайний хід. І день по дню вони поверталися до свого табору ні з чим.

Але врешті-решт вони несподівано знайшли те, що шукали. Одного разу, нишпорячи в тіснині, Філі, Кілі та гобіт подряпалися на скелі, безладно нагромаджені в її південному куті. Десь опівдні, повзаючи за великим каменем, який стояв сам, ніби стовп, Більбо надибав щось подібне до грубих сходинок, що вели нагору. З хвилюванням піднявшись ними, він знайшов разом із ґномами сліди вузької стежки, які то губилися, то знову з’являлися, — ця стежка привела їх на гребінь південної відноги, а відтак на вузький карниз, який тягнувся довкола Гори на північ. Глянувши вниз, вони побачили, що стоять на вершечку скелі, під якою лежить тіснина, а там — їхній табір. Не порушуючи тиші, тримаючись за стрімку скелю праворуч, вони просувалися вервечкою по карнизу, аж раптом скеля розчахнулась і їм довелося звернути на маленьку тераску з високими стінами — зарослу травою, тиху та спокійну. Вхід сюди не можна було побачити ні знизу (через навислі скелі), ні згори (бо він був такий вузький, що скидався на темну тріщину — не більше). То не була печера — вгорі виднілося небо, — але пласка скеля, що здіймалась углибині, ближче до землі була така гладенька і прямовисна, ніби тут попрацював муляр, однак без помітних щілин чи стиків. Жодного сліду одвірків, поперечини чи порога, жодного сліду засуву, клямки чи замкової шпарини, — і все ж ні ґноми, ні Більбо не сумнівалися, що нарешті знайшли саме ті, заповітні, двері.

Вони навалювалися на них, пхали їх і штовхали, вони благали їх зрушитися, вони промовляли уривки заклинань, що відчиняють будь-які двері, — але скеля навіть не поворухнулась. Урешті-решт, виснажені, вони відпочили на траві поблизу, а надвечір почали спускатися донизу.

Тієї ночі в таборі панувало загальне збудження. Зранку мандрівники готувалися здійснити ще одну виправу. Тільки Бофура та Бомбура залишили вартувати поні й припаси, привезені від ріки. Інші проминули тіснину і почали підійматися новознайденою стежкою до вузького карниза. Ним годі було пронести клунки й пакунки, такий вузький він був, а від прірви з гострими скелями на дні, що зривалася під їхніми ногами метрів на п’ятдесят униз, аж подих перехоплювало. Але кожен із них щільно обв’язався круг пояса добрячим шматом мотузки — і так вони нарешті щасливо досягли маленької трав’янистої тераски.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гобіт, або Туди і Звідти» автора Толкін Джон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XI На порозі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи