Дорога назад
Коли Більбо очуняв, він виявив, що його покинули напризволяще. Він лежав на пласких каменях Кручого Бескету, а навколо не було ні душі. Стояв безхмарний, але холодний день. Більбо весь тремтів і змерз до кісток, але голова його пашіла вогнем.
«Цікаво — що ж трапилося? — питав він сам себе. — Принаймні я ще не приєднався до полеглих героїв, — утім, боюся, що часу на це ще вистачить!»
Перемагаючи біль, він підвівся і сів. Кинувши погляд у долину, гобіт не побачив там жодного живого Ґобліна. Згодом, коли в голові у нього трохи проясніло, йому здалося, що поміж скелями внизу сновигають ельфи. Він протер очі. Справді: табір і досі стояв на попередньому місці, а біля брами було помітно якусь метушню. Не інакше як ґноми розбирали мур. Але тиша була мертва. Ні голосів, ні відлуння пісень. Повітря було ніби напоєне скорботою.
— І все-таки гадаю, що це перемога! — промовив Більбо, обмацуючи голову, що все ще нила. — Та й сумна це, виявляється, штука.
Раптом він помітив чоловіка, котрий підіймався схилом, прямуючи в його бік.
— Агов! — покликав він тремтячим голосом. — Агов! Що нового?
— Що то за голос лунає серед каміння? — здивувався чоловік, сповільнивши крок і роззираючись довкола, неподалік від того місця, де сидів Більбо.
І тут Більбо згадав про перстень! «Світку мій! — подумав він. — Ця невидимість, урешті, має й свій зворотний бік. Якби не перстень, я, певно, провів би ніч у теплій і зручній постелі!»
— Це я, Більбо Торбин, супутник Торіна! — закричав він, квапливо стягаючи перстень.
— Добре, що я тебе знайшов! — сказав чоловік, підходячи ближче. — Без тебе ніяк не обійтись, і ми довго тебе шукали. Тебе зарахували б до загиблих (а їх у нас багато), якби не Ґандальф-чарівник: він сказав, що востаннє чув твій голос тут. Мене послали сюди пошукати тебе наостанок. Ти серйозно поранений?
— Здається, лише препаскудно цюкнуло по голові, — відповів Більбо. — Добре, що на мені шолом, та й череп у мене міцний. Але я все одно почуваюся кволим, і ноги — наче з вати.
— Я знесу тебе в долину, до табору, — відказав чоловік і легко підхопив гобіта на руки.
Чоловік ішов швидко й упевнено. Невдовзі він уже поставив Більбо на землю перед наметом, — а при вході стояв сам Ґандальф — із рукою на перев’язі. Навіть чарівник не уникнув поранення, та й на ціле військо було лише кілька неушкоджених.
Побачивши Більбо, Ґандальф дуже зрадів.
— Торбин! — вигукнув він. — Очам не вірю! Усе-таки живий — який же я радий! Я вже почав був побоюватися, що фортуна зрадить навіть тебе! Жахлива вийшла історія і мало не закінчилася фатально. Але про новини — потім. Ходімо! — раптом посерйознішав він. — На тебе чекають.
І він повів гобіта до намету.
— Гей, Торіне! — покликав чарівник, увійшовши. — Я його привів.
Там і справді лежав Торін Дубощит, увесь зранений, а його потрощені обладунки та пощерблена сокира валялися на підлозі. Він підвів очі на Більбо, коли той підійшов до його ложа.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гобіт, або Туди і Звідти» автора Толкін Джон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XVIII Дорога назад“ на сторінці 1. Приємного читання.