Розділ «IX У діжках — на волю»

Так вони співали, з гуркотом підкочуючи першу діжку — а за нею й інші — до темного отвору і зіштовхуючи їх із кількаметрової висоти в холодну воду. Тут були і справді порожні діжки, і кадуби, кожен із акуратно запакованим ґномом усередині, — й усі вони одне по одному шубовстали у струмок, зі стукотом і грюкотом, зіштовхуючись між собою, ляскаючи об воду, налітаючи на стіни каналу, зударяючись боками і погойдуючись на бистрині.

І саме в той момент Більбо раптом виявив слабке місце свого плану. Найімовірніше, ви помітили це дещо раніше й уже посміялися з гобіта, але не думаю, щоб на його місці ви впоралися бодай наполовину так добре. Звісно, сам він не сидів у діжці — й не було нікого, хто б запакував його, навіть якби й випала така нагода! Скидалося на те, що цього разу він таки напевно загубить своїх друзів (майже всі вони вже зникли в темному люці), остаточно відстане і муситиме до смерті переховуватися в ельфійських печерах, ніби якийсь довічний зломщик. Бо навіть якщо він зможе відразу втекти крізь верхню браму, в нього майже не буде шансів коли-небудь розшукати ґномів. Сухопутного шляху до того місця, де діжки виловлювали з води, він не знав. І поняття не мав, що може трапитися з ґномами без нього, — адже в нього не було часу розповісти їм про все, що він з’ясував і що думав робити, коли вони виберуться з лісу.

Не встигли всі ці думки промайнути в його голові, як ельфи, неабияк розвеселившись, завели біля ляди пісню. При цьому дехто вже вхопився за мотузки підйомних ґрат, аби потягти їх і випустити діжки на волю, щойно всі вони опиняться у воді. Ельфи співали:

Темним плином повернись

До земель, що знав колись!

Вирвись із печер і нір,

Вирвись із північних гір,

Де нагус імлистий ліс

І похмурий смерк навис!

З лісового царства плинь

В легіт, повний шепотінь,

Повз кугу й очерета,

Буйнотравні болота,

Де тумани, встаючи,

Забіліють уночі!

Плинь за зорями услід,

Як усіють небозвід,

Вранці смугу перетни

Мілководдя й бистрини

І— на Південь навмання,