Розділ «IX У діжках — на волю»

Для них це було занадто, і вони вгамувалися. Звичайно, врешті-решт вони мали зробити те, що пропонував Більбо, бо самі, безумовно, не змогли б знайти дорогу до верхніх зал чи пробратися за зачаровану браму. А з бурчання по коридорах нічого доброго не вийде — так можна добурчатися до того, що їх знову схоплять. Отож, услід за гобітом ґноми почали прокрадатися до найнижчих льохів. Вони проминули двері, крізь які було видно начальника варти і мажордома, — вони досі хропли з блаженними посмішками на обличчях. Дорвіньйонське вино навіює глибокий сон і приємні сновидіння. Наступного дня вираз обличчя в начальника варти буде інакшим, хоча добросердий Більбо мимохідь прошмигнув до погрібця і причепив ключі йому до пояса.

«Це хоч трохи убезпечить його від неприємностей, — сказав пан Торбин сам до себе. — Він непоганий хлопець і до в’язнів ставився цілком поштиво. До того ж, це заплутає їх усіх. Вони подумають, що ми володіємо дуже сильними чарами, завдяки яким подолали всі ці замкнені двері й зникли. Зникли! Нам треба чимдуж поспішати, щоб саме так і було!»

Балінові було наказано стежити за начальником варти й мажордомом і попередити товариство, якщо вони ворухнуться. Усі інші ввійшли до прилеглого льоху, де були люки. Не можна було гаяти ні хвилини. Більбо знав, що раніше кілька ельфів отримало наказ спуститися сюди і допомогти мажордомові повикидати порожні діжки крізь люки у струмок. Діжки і справді вже стояли рядами посеред льоху, чекаючи, поки їх зіштовхнуть донизу. Деякі діжки призначалися для вина — але від них було небагато користі, бо в них нелегко було вибити дно, не наробивши шуму, як і нелегко було припасувати його назад. Але тут стояло й кілька діжок, у яких до королівського палацу доправляли інший харч — масло, яблука тощо.

Невдовзі серед них було знайдено тринадцять діжок, у кожній з яких міг поміститись один ґном. Утім, деякі виявились аж занадто просторі — тож ґноми, залазячи в них, непокоїлися, як би їм не розтрястись і не потовктись, хоча Більбо докладав усіх зусиль, аби розшукати солому й інший мотлох і запакувати друзів так зручно, як тільки можливо в такому поспіху. Врешті-решт дванадцятьох ґномів було обкладено соломою. Багато клопоту завдав Торін: він крутився та пручався у своїй діжці й буркотів, як великий пес у маленькій буді. А Балін, який надійшов останнім, страшенно обурювався, що в його діжці замало продуховин, і казав, що він задихнеться ще до того, як насунуть покришку. Більбо ж зі шкіри пнувся, щоб законопатити в діжках шпарини і якомога надійніше приладнати покришки, — а потому, знову залишившись сам, бігав довкола, востаннє підправляючи пакування і без надії сподіваючись, що його план здійсниться.

Утім, це сталося не надто швидко. Лишень через одну-дві хвилини після того, як було припасовано Балінову покришку, залунали голоси і замиготіли вогні. До льохів завалились ельфи — сміючись, теревенячи й наспівуючи уривки якоїсь пісні. Вони покинули веселу учту в одній із верхніх зал і хотіли якомога швидше повернутись назад.

— А де ж старий Ґаліон, мажордом? — здивувався один із них. — Я не бачив його цієї ночі за столом. І зараз він мав би бути тут і показати нам, що треба робити.

— Я розсерджусь, якщо старий тюхтій запізниться, — докинув другий. — Не маю жодного бажання марнувати тут час, коли нагорі співають і веселяться.

— Ха-ха! — залунав чийсь регіт. — А от і старий паскудник — носом у кухлі! Трохи побенкетував зі своїм приятелем капітаном.

— Трусони його! Розбуди його! — загорлали інші нетерпляче.

Ґаліонові зовсім не сподобалося, що його трусять і будять, а ще менше — що з нього глузують.

— Ви всі спізнилися, — пробурчав він. — Я тут жду-жду, а ви собі п’єте-гуляєте і геть забули про свої обов’язки. Хіба дивно, що я заснув від утоми?

— Не дивно, — відказали вони, — тим паче причина зовсім поруч, у кухлі! Дай-но нам скуштувати твого снодійного, а тоді вже станемо до роботи! Не треба будити тюремника. Судячи з усього, він уже випив своє.

Тоді вони по черзі хильнули винця і зненацька страшенно розвеселились. Але не зовсім втратили розум.

— Та годі вам, Ґаліоне! — закричали деякі. — Ви почали частуватися раніше, і в голові у вас усе переплуталося! Наскладали тут он скільки повних барил замість порожніх, якщо їхня вага не бреше.

— Робіть своє діло! — гримнув мажордом. — Такі ледачі пияки, як ви, не годні відрізнити повне від порожнього. Ви маєте дати раду з цими діжками, а не з якимись іншими. Робіть, як я кажу!

— Гаразд-гаразд, — відповідали ельфи, котячи діжки до ляди. — Начувайтесь, якщо королівські кадуби, повні масла та найкращого вина, попливуть до озерних людей — ото вже там побенкетують задурно!

Грюк-грюк-грюк-грюк,

ти котись-котись у люк!

Як наляжу-навалюсь,

вниз — гуп! Вниз — плюсь!