Володар Перснів: Дві Вежі

Човен скорботний навіки поглинули води безсонні. Вклали його спочивати, був зламаний ріг у долоні…

О, Боромире, повік буде чути на вежах сторожа, Як промовляє ім’я твоє Раурос дзвоном тривожним.

- Мабуть, мені слід було заспівати про Східний вітер, - сказав Гімлі. - Та в мене слів забракло.

- Не сумуй, - обізвався Арагорн. - Люди Мінас-Тіріта не ховаються від Східного вітру, але й про вісті його не розпитують…

Обряд було звершено. Друзі завернули човен і пішли проти течії до Причальної Бухти. Ніхто більше не бачив Боромира, сина Денетора; але й багато років по тому в Гондорі пам’ятали про човен ельфів, що пролетів неуш-коджений крізь водоспади і виніс лицаря повз руїни Осгі-ліата, через широке гирло Андуїну до безкрайого моря, туди, де небо вночі палає незгасним зоряним вогнем.

Арагорн першим зістрибнув на м’яку траву Причального Лугу та, схилившись, обійшов навколо стоянки.

- Орки сюди не приходили. Багато наших власних слідів - не зрозуміло, чи хтось повертався, поки ми шукали Фродо… Хтось з гобітів спускався до води, але коли? [10]

- Як же ми маємо це розуміти? - спитав Гімлі. Замість відповіді Арагорн заходився оглядати дорожні

торби, що були складені на березі.

- Двох торбин немає! Напевне, немає Семоврї; вона була більша і важча за інші. Ось вам і відповідь: Фродо поплив у човні, коли нас тут не було. Сема я зустрів і наказав іти за мною, але він, звичайно ж, не послухався… Відчув, що саме надумав Фродо, і встиг ув’язатися за ним - Сема так легко не позбудешся!

- Навіщо ж було йти крадькома, не сказавши ані слова? - здивувався Гімлі. - Дивний вчинок!

- Не дивний, а сміливий, - заперечив Арагорн. - Сем мав рацію. Фродо не хотів вести на немінучу загибель нікого з нас. Але ж бо сам він мав іти! Певне, коли він сидів там на самоті, на Караульному Кріслі, щось допомогло йому здолати страх та відкинути сумніви.

- Може, він зіткнувся з орками й утік від них? - припустив Леголас.

- Утік - саме так, але, гадаю, що не від орків…

Арагорн міг би пояснити справжню причину раптового зникнення Фродо, але промовчав; передсмертне зізнання Боромира назавжди залишилось таємницею.

- Отже, так чи інакше, щось прояснилося, - сказав Леголас. - Ми знаємо, що Фродо на цьому березі вже немає - тільки він міг забрати човен. Знаємо також, що Сем пішов за ним - тільки він міг забрати свою торбу.

- Коротше кажучи, ми маємо вибирати, - додав Гімлі, - чи пливти навздогін Фродо чи пішки гнатися за орками. В обох випадках надія на успіх слабка, ми згаяли чимало часу!

- Поспішати з вибором не можна, дайте-но мені це добре обміркувати, - сказав Арагорн. - Я маю нарешті пересинити недолю. - Він глибоко замислився. Друзі терпляче чекали. - Підемо за орками. Раніше я збирався йти до Мордору до кінця, але тоді довелося б покинути молодших гобітів на волю ворогів. Доля Хранителя Персня вже не в моїх руках. А визволити викрадених товаришів ми можемо…

Останній човен, що в них залишився, витягли на берег, заховали в заростях, під ним склали речі, без яких можна було обійтися, і залишили Причальний Луг. Вже [11] посутеніло, коли вийшли на галявину, де загинув Боро-мир. Звідси вони мали піти по сліду орків, і відшукати цей слід було легко.

- Ніхто так не нівечить землю, як ця погань, - морщився Леголас. - Для них головне задоволення - толочити землю й паплюжити живі рослини, навіть там, де вони їм не заважають…