- Ріг Боромира! Він кличе на допомогу! Слідопит зістрибнув з Караульного Крісла та стрімголов метнувся униз стежкою.
- Горе мені! Що б я нині не робив - усе не вдається… Ось і Сема ніде не видно…
Дикий лемент орків перейшов у пронизливе верещання. Голос рога з кожною миттю слабшав, задихався.
- Еленділ! - вигукнув Арагорн, вихоплюючи меча, і кинувся до лісу. Але крики вже відступали, віддалялись, згасали… [5]
На широкій галявині, десь за милю до Причальної Бухти, Арагорн знайшов Боромира. Лицар Гондору напівлежав піц розложистим деревом, неначе відпочивав; у його широкі груди вп’ялися чорні стріли. Він усе ще стискав свій меч, але клинок був переламаний, а розбитий навпіл ріг впав на землю. Навколо були розкидані тіла порубаних орків.
Арагорн став на коліна, торкнувся руки Боромира. Поранений трохи розплющив очі та промовив пошепки, з останніх сил долаючи слабкість:
- Ганьба мені… Я хотів відібрати.Персня у Фродо… Тепер мій борг сплачено…
Боромир подивився на трупи ворогів: щонайменше дві дюжини повбивав він своєю рукою.
- їх зв’язали, повели… Гобіти в полоні. Живі, але в полоні…
Він знесилено опустив обважнілі повіки.
- Прощавай, Арагорне. Йди до Мінас-Тіріта, врятуй мою землю. Я програв…
- Ні! - сказав Арагорн. - Ти переміг, Боромире. Не кожному судилося одержати таку перемогу. Мінас-Тіріт не загине!
Він нахилився й поцілував чоло друга, що вже холонуло. Боромир ледь посміхнувся.
- Тепер скажи, куди пішли орки? Кого вони схопили? Але Боромир уже нічого не міг йому відповісти.
Леголас та Гімлі безшумно спускалися з західного схилу Амон-Ведара, ховаючись поза стовбурами дерев. Гімлі тримав напоготові сокиру, Леголас - гострий стилет: стріл у сагайдаку в нього вже бракувало.
З галявини лунав голос Арагорна, що дивно змінився.
- Горе, горе! Навіщо Гандальф довірив мені загін! Що ж робити, що робити? Боромирові обіцяв я йти до Мінас-Тіріта, та й душа моя рветься туди. А що буде з Перснем, що - з його Хранителем?
Друзі обережно розсунули гілля ліщини, вийшли на галявину і застигли, вражені: сльози текли по обличчю Арагорна; сам цього не помічаючи, він все міцніше стискав нерухому руку Боромира.
- Горе нам! - тихо сказав Леголас, наблизившись до Арагорна. - Ми розігнали погань і немало їх поклали, але бачу, що тут ми були потрібніші. На заклик рога одразу [6] ж повернули назад, але все ж таки запізнились… Ти поранений, Арагорне?
- Цілий. Мене тут не було. Боромир загинув, захищаючи гобітів, а я був далеко…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володар Перснів: Дві Вежі» автора Толкін Джон Роналд Руел на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 3. Приємного читання.