Розділ «Айзек Азімов[20] ЗЕЛЕНІ ЦЯТОЧКИ Оповідання»

— Вибачте, десь розрив у мережі. Люк не відчиняється.

— Ви певні, Торне, що це розрив? Адже світло горить.

— Певен, сер. Ми саме з’ясовуємо, де.

Він відійшов і приєднався до Роджера Олдена біля бокса з проводами головного шлюзу.

— Що тут?

— Та стривай, — Олден щось робив у боксі. Потім він сказав: — Господи, тут у двадцятиамперному проводі шестидюймовий розрив.

— Що? Не може бути!

Олден підняв два кінці дротини, рівненько, акуратно перепиляної.

До них підійшов доктор Вейс. Він був страшенно зморений, від нього тхнуло бренді.

Тремтячим голосом він спитав:

— Що сталося?

Йому розповіли. На дні бокса в кутку лежав вирізаний шматок провода.

Вейс нахилився. Долі щось чорніло. Він торкнув його рукою, і на кінчику пальця лишився чорний слід, як від сажі. Вейс неуважливо обтер палець.

Напевне, щось було на місці вирізаного шматка. Щось живе, тільки схоже на провід, і воно згоріло, вмерло, звуглилось за частку секунди, як тільки ввімкнули струм, щоб відчинити люк.

— А як бактерії? — спитав він.

Хтось із екіпажу пішов подивитись, вернувся й сказав:

— Усе гаразд, докторе.

Провід тим часом з’єднали, шлюз відчинили, і доктор Вейс вийшов у світ біологічної анархії, званий Землею.

— Анархія, — сказав він, засміявшись шалено. — І так воно й лишиться.