Розділ «Айзек Азімов[20] ЗЕЛЕНІ ЦЯТОЧКИ Оповідання»

— Білі щурі, — повторив Дрейк, виправляючи свій запис.

— На кожному колонізаційному кораблі, — пояснив Вейс, — є певна кількість білих щурів, щоб випробовувати на них інопланетну їжу. Бачте, щурі з цього погляду дуже подібні до людей — вони живляться майже тим самим. Звичайно, беруть тільки самиць.

Звичайно. Коли є тільки одна стать, нема небезпеки невтримного розмноження, коли на планеті умови сприятливі. Згадати хоч би кролів у Австралії.

— А чому не самців? — спитав Дрейк.

— Самиці витриваліші, — пояснив Вейс. — На щастя — бо завдяки цьому все розкрилося. Раптом виявилося, що всі вони запліднені.

— Ага. Отут я хотів би дещо уточнити. Просто для себе. Як Сейбрук дізнався, що вони вагітні?

— Випадково, звичайно. Випробовуючи на пацюках їжу, їх анатомують, щоб з’ясувати, чи немає змін у внутрішніх органах. Тож неминуче їхній стан мав з’ясуватися. Розітнули ще кількох — результат той самий. А всі живі поприводили пацючат — хоч на кораблі не було жодного самця!

— І головне — що всі пацючата народились із цяточками зеленої шерсті замість очей!

— Атож. Сейбрук це повідомив, і ми перевірили. Далі побачили, що вагітна кицька — на кораблі одна дівчинка мала кицьку. А коли вона привела кошенят, у них теж були замість іще не розкритих очей цяточки зеленої шерсті. Кота на кораблі не було.

Тоді Сейбрук перевірив жінок. Він не сказав їм, навіщо. Не хотів їх лякати. Кожна з них була в ранній стадії вагітності — звичайно, крім тих кількох, що завагітніли ще вдома. Сейбрук, певна річ, не став чекати, поки народяться діти. Він знав, що і в них замість очей будуть цяточки зеленої шерсті.

Він навіть приготував бактеріальні культури (Сейбрук був ретельний чоловік) і побачив на кожній бацилі дві мікроскопічні зелені цяточки.

Дрейк слухав із жадібною цікавістю.

— А нам під час інструктажу про це не говорили — принаймні під час того інструктажу, який пройшов я. Та коли життя на планеті Сейбрука організоване в єдине ціле, як це могло статися?

— А як організовані в єдине ціле клітини вашого тіла? Візьміть будь-яку вашу клітину, хоч би й мозкову, — що вона собою являє? Ніщо. Грудочку протоплазми, здатну до людських діянь не більше, ніж амеба. Власне, амеба здатна до більшого, бо вона може існувати самостійно. А разом ці клітини становлять щось таке, що може збудувати космічний корабель або написати симфонію.

— Зрозуміло, — сказав Дрейк.

Вейс провадив далі:

— Все живе на планеті Сейбрука складає єдиний організм. На Землі, в певному розумінні, теж, але в нас взаємозалежність войовнича — одне одного пожирає. Бактерії зв’язують азот, рослини зв’язують вуглець, тварини поїдають рослини та одна одну, бактерії розкладають усе. Виходить замкнуте коло. Кожне жере скільки може, і його жеруть.

А на планеті Сейбрука кожен організм має своє місце, як кожна клітина нашого тіла. Бактерії й рослини виробляють їжу, зайвиною якої живляться тварини, своєю чергою витворюючи вуглекислий газ та азотисті відходи. Всього витворюється не більше й не менше, ніж треба. Механізм життя дуже мудро пристосований до місцевих умов. Жоден вид живих істот не розмножується більше або менше, ніж слід, так само як клітини нашого тіла перестають ділитись, коли їх стає достатньо для даної мети. А коли поділ не припиняється, ми називаємо це раком. І вся наша органічна система, все життя на Землі, як порівняти з життям на планеті Сейбрука, — це саме одна велика ракова пухлива. Кожен вид, кожна особина намагається процвітати за рахунок усіх інших видів та особин.

— Вам наче подобається планета Сейбрука, докторе.

— Атож, — у певному розумінні. На ній весь процес життя набуває сенсу. І я розумію, як вони дивляться на нас. Уявіть, що одна з клітин нашого тіла усвідомить, яке досконале все тіло в порівнянні з нею самою, і зрозуміє, що ця досконалість — тільки наслідок об’єднання багатьох клітин у вищу цілість. А потім уявіть, що вона усвідомлює існування самостійних, вільних клітин, які тільки живуть, та й годі. Можливо, їй нестерпно захочеться прилучити ці бідолашні клітини до складного організму. Їй повинно бути жаль їх, вона відчує в собі немов якийсь місіонерський дух. Отаке, мабуть, почувають і живі істоти планети Сейбрука — чи, краще сказати, жива істота.