Розділ «Частина друга»

— Тракторну? — спитав я.— Дуже багато буде шуму.

Тупий Сміт пирснув у кулак.

— Ні, комбайнерів,— не розгубився Іб.— Які косять і молотять відразу.

Тепер заіржали обоє — і Сміт, і Вессон.

— Коротше,— сказав Іб.— Скільки?

— Там, де багато людей, завжди знаходиться довгий язик.

Іб розумів мою впертість по-своєму.

— Довгі язики ми давно вирізали,— насподі його очей знов засвітився похмурий вогонь.— У нас усі свої.

— Якби серед своїх не було чужих, то ми б тут з тобою не балакали,— сказав я.— Але вся штука в тому, що коли мені знадобляться люди, то якраз чужі.

— Давай без ребусів, коротше.

— Коротше,— і я вже заразився його слівцем-паразитом,— якщо ти гориш бажанням дати когось на підмогу, то мені достатньо буде Вессона.

— Кого-о-о ?

Я хотів сказати, що на жаргоні представлених народів це означає «класного водія», але щоб і далі не збивати Ібрагіма з пантелику, пояснив:

— Мені потрібен хіба ось такий комбайнер, як у тебе. Тільки не на цьому «Джондірі», звичайно. Достатньо непримітної машини, яку в разі потреби не шкода й спалити.

— Ці хлопці не ходять на жнива нарізно,— кивнув він на Сміта і Вессона.— Це в мене сіамські близнюки. Одному прищикнеш хвоста, а другий верещить.

— Гаразд,— погодився я.— Вони можуть бути удвох.

— Всього лиш удвох — і без стволів? — озвався Сміт.

— Це такі хлопці, що в одного машина без гальм, а в другого пістолет без запобіжника,— пояснив Іб.— І що цікаво, при цьому вони не підводять.

— Побачимо,— сказав я.

Вони озирнулися водночас: Сміт глянув через ліве плече (щоправда, не сплюнув), а Вессон через праве: ти ще сумніваєшся?